olesya

— Твоя робота почекає, а батькові треба подати і прибрати, бо він звик до сервісу, — кинув Павло, зачиняючи двері перед моїм носом. Я намагалася пояснити, що маю

Наталя Іванівна стояла посеред нашої кухні, склавши руки на талії, і з таким виглядом, ніби вона щойно застукала нас за пограбуванням банку, процідила крізь зуби. — Маріє, ти

— Мамо, ти що, жартуєш, які гори, який рюкзак, а як же Софійка, — я ледь не впустила тарілку, коли почула новину. — А Софійка, Катрусю, має маму

— Ти оце серйозно, Тамаро? Дитина світиться від голоду, а ти їй пророщене зерно в тарілку сиплеш? — я ледь стримувала голос, дивлячись, як мій онук Сашко сумно

— Оксано, ти або викидаєш цей мотлох сьогодні до вечора, або я сам вивезу все на смітник, поки ти будеш на зміні, — Андрій стояв посеред вітальні, гидливо

— Ганно, ти при своєму розумі чи тебе десь по дорозі зурочили? — Марія відставила порожню тарілку так різко, що виделка дзизнула об кераміку, а звук луною розлетівся

— Бабусю, ти ж все одно ці гроші в могилу з собою не забереш, то чому я маю зараз по орендованих кутках тинятися, поки твої збереження на картці

— Ти хоч уявляєш, як мені зараз соромно перед дівчатами, Олеже? — я стояла посеред нашої світлої вітальні, дивлячись, як він спокійно складає сорочки у валізу, — Вони

Чи бачили ви, як в одну мить розсипається все, що ви будували роками, просто через одне коротке запитання матері? — Оксанко, ти не брала мою скриньку з верхньої

— Скільки можна це терпіти, Андрію? Ти бачиш, котра година? Я прийшла з другої зміни, мої ноги гудуть так, ніби я пішки пройшла до самого Києва, а ти