Головна

olesya

Днями таки мені син “приділив увагу”. Я ходила і світилася цілий вечір. Таки я ще дітям потрібна. А річ ось в чому. Десь мій син з онуками під нашим під’їздом знайшли шовковицю і вирішили вони “попастися”. Все закінчилося тим, що отримав він на улюбленій футболці дві чималенькі плями. А шовковиця, самі розумієте, дуже погано відпирається. Лариса, як я зрозуміла, хотіла відправити футболку у смітник, але Тарас вирішив спитати у мене поради, чи можна якось ці плями вивести
життєві історії 0
Я вже довгий час ходжу сама не своя. Рік тому не стало мого чоловіка. Живу я хоч і окремо від сина, але в одному будинку, більше того, в
Дочка з зятем почали робити ремонти, щось в будинку міняти. Захотіли вони обох хлопців розділити по окремих кімнатах, бо вже прийшов час. Я б і подумати не могла, що дочка ось так легко позбудеться від подарунку батька – цього ліжка. Я вже не в одній групі бачила, що виставила вона його на продаж. – Та нехай стоїть. Тепер такого ніде не найдеш. Добротне ж ліжко, а найголовніше, спогад про батька. – Та де там, ніхто мене й слухати не хоче. – А що я маю, на те ліжко молитися? Воно нам більше не підходить і крапка. А мені хоч плач!
життєві історії 0
Я коли побачила, що дочка виставила в одній групі те двоповерхове ліжко на продаж, ще й за таку ціну, мені ледь зле не стало. Це ж пам’ять про
– А як ти думала, я свого сина голодним залишу на два місяці? Такого не буде. Ти ж свого сина пильнуєш, догоджаєш. І я те роблю. – Ірино Іванівно, а нічого, що моєму сину чотири, а вашому майже сорок? Нічого вас не бентежить? – А діти в любому віці для батьків залишаються дітьми, – відповіла мені свекруха. Тиждень тому я спакувала речі свої і сина і поїхала в село до своїх батьків. Як і кожна мама, я хочу для дитини кращого
життєві історії 0
– А як ти думала, я свого сина голодним залишу на два місяці? Такого не буде. Ти ж свого сина пильнуєш, догоджаєш. І я те роблю. – Ірино
Ближче шостої в двері задзвонила свекруха. – Я знаю, діти, як вам зараз важко. Ви іпотеку виплачуєте і стільки техніки накупили, хоча без тих роботів можна б було і обійтись. Ось я і вирішила вас підтримати. Тримай, Галинко, будеш фарш молоти і мене згадувати. – Не злим тихим, – сказала я, але про себе. – Дякую, мамо, але це було лишнє, бо я все ж хочу комбайн і він в мене буде, правда любий?, – сказала я і повернулася до чоловіка. Сиділа за столом свекруха червоніше рака, а її м’ясорубка на другий же день потрапила в “хороші руки”
життєві історії 0
М’ясорубка в “хороші руки”. – Валерій так любить смачні котлетки, що я вирішила вам допомогти і купила для вас обох, для вашої сім’ї – м’ясорубку, – сказала свекруха
– Що ти з мого сина зробила? Він на того, що по смітниках риється схожий. Ти тільки глянь на його футболку. Я мовчу вже, що в таке свято, як Трійця, треба було йому сорочку одіти, так ти ще й не попрасувала ту футболку. Її наче щойно з пральки витягли, як і ті штани, що навіть кісточки не прикривають. – Валентино Іванівно, а мені подобається його такий європейський стиль. Не вам з ним жити, а мені.- Та я нічого не кажу, Наталю, але в село могла б його і гарніше одягнути. Що люди про нього в церкві подумають? А точніше, про тебе, що ніяка ти не ґаздиня
життєві історії 0
– Поки мій син з тобою не почав жити, то виглядав, як людина. А з жінкою під боком, він схожий на того, хто по смітниках риється, – сказала
– Ти ніколи від мене таких грошей не брала за бензин. Завжди гривень двісті! А що сьогодні змінилося?, – заявила мені Світлана. – Невже за тиждень так ціни підскочили? – Ну хоче моя подружка жити біля мене на халяву і все. Я не раз закривала очі на її “викрутаси”, але з мене годі. І як тільки я “постояла за свої інтереси”, Світлані я стала не цікава і бажання їхати до мами в село відпало саме собою. Ну звісно, вона ж за ті гроші краще дітям манго купить, яке мої діти їли один раз і то в Туреччині
життєві історії 0
– Ти ніколи від мене таких грошей не брала за бензин. Завжди гривень двісті! А що сьогодні змінилося?, – заявила мені Світлана. – Невже за тиждень так ціни
Батьки на шістнадцятиріччя подарували мені сережки і каблучку. Це єдине, що в мене є з золота. Замість обручок Іван купив нам срібні каблучки “Спаси і збережи”. Тоді я думала, що це нормально, що економить чоловік, все в сім’ю, не тринькає. Але тепер я розумію, що потрібно було ще на початку від Івана тікати. Ось так і вийшло з тою свічкою пахучою, яку я купила. Використовувати її не можна. Іван положив її в шафу, щоб одяг гарно пахнув. Я знаю, звідки ноги ростуть. В шафі моєї свекрухи все милом заложено
життєві історії 0
– Я не полінувався і подивився в Епіцентрі, скільки та свічка коштує. Чим чи тільки думала, Оксано, коли в тебе до неї рука потягнулася? Тепер нехай стоїть в
Повернувся зять з дочкою з заробіток до нас в село, на сміх людський. Якщо племінниці з тої Італії приїжджають при параді. Як зайдуть всі до церкви, то є на що подивитися. І одежа в них красива і самі яскраві. То мої повернулися, що хоч плач. Зять ніби застряг в якихось 90-х. Штани-шаравари, мешти зі шпіцами. Моя дочка з налакованим чубчиком, що той навіть не ворухнеться. Та я вже не молода, і в селі живу, але більше в моді розуміюся. А хата, в яку вони всі гроші вкладали, сипатися почала
життєві історії 0
Діти повернулися через десять років з тих заробіток ні з чим. Єдине, що зробили, в селі коробку вигнали на два поверхи. – Іспанія це вам не Італія! Тут
– Остапе, злізай. Бо який ти, а яка та вишня. Не втримає вона тебе. Не настільки вам вже тих вишень треба, щоб на таке йти. Я знову буркнула сусідці. – Зень, ти десь йшла? Ось і йди. Он де, бачиш, твоя курка в моєму городі порпається, ось іди й забери, а не базікай лишнього. А ж тут з хати моя мама, якій 95 років виходить з палицею в руках. – Йой, Остапе, відчуваю, що ось-ось впадеш. Ну де так високо заперся? І що б ви собі подумали? Не минуло й десять хвилин, як ми чуємо такий серйозний – гуп! Позбігалися всі і моя мама з палкою, і Любка, і Зенька!
життєві історії 0
Вишня в нас біля хати, ну така рясна вродила. Знизу ми з онуками позривали. І наїлися досхочу і вареники не раз робила. Трішки вище дочка з драбини зірвала,
– У нашої куми є, у дітей також! А ми що, гірші?, – каже мені дружина. Я вже замучився їй пояснювати, що ця сушарка нам ні до чого, бо живемо ми в селі, на відміну від куми, сестри, братової і дітей. Я люблю коли одяг пахне свіжістю, коли його “погойдає на своїх крилах вітер”. В мене то гроші є, але для чого купляти річ, яка нам не потрібна? Але Оля моя вже сказала, як не буде найближчим часом, то вона подає на розлучення
життєві історії 0
– У нашої куми є, у дітей також! А ми що, гірші?, – каже мені дружина. Я вже замучився їй пояснювати, що ця сушарка нам ні до чого,

You cannot copy content of this page