Так, ми живемо в окупації. Що це? А ось, що.
По місту їздять страшні машини, зверху на них сидять росіяни за кулеметами. Йдеш по вулиці і не знаєш, дійдеш додому, чи як. Дуже багато повіджимали у людей машини, розклеїли їх своїми знаками і їздять по місту, як в себе вдома.
Коли бачиш вивішені триколори, така хвиля обуреності підіймається, що хочеться зірвати їх і змішати з самі розумієте, чим. Магазини, здебільшого, зачинені. Усе купляємо на базарі. Гречка – 80 грн,цукор -50, пшоно, вівсянка -40-50 грн.
Дітям купити солодощів, це треба пару днів не їсти…
Печиво, саме дешеве – 150 грн, цукерки від 280 грн за кіло. Повно товарів з Криму , з рф.
Згадайте середину дев’яностіх, ось вам Херсон в окупації. У кого була фінансова можливість, виїхали. Лишилися, здебільшого, ті, кому нема за що десь їхати. Хоча і не гатять по місту, але живеш у постійному напруженні.
Вони над нами знущаються морально та психологічно. А дев’ятого травня росіяни забрали мого племінника, лише тому, що він вирішив піти на роботу. Звичайний хлопець, працює будівельником. Ну якось так…
Людмила Дорошенко, м. Херсон (допис під публікацією на сторінці Ibilingua.com.)
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.