Так склалося, що ми з моєю свекрухою працюємо разом одній дуже пристойній державній установі, в обласній податковій інспекції.
Вона їздить все життя на роботу з села, ми з чоловіком і сином живемо тут, в обласному центрі. Тамара Михайлівна – чудово жінка, добра, привітна, весь час працює х людьми. Я у неї совго часу вчилася манерам і комунікабельності, тактовності.
Але поступово, з того часу, як від неї до молодшої сім років тому пішов чоловік, вона змінилася майже до не упізнаваності. Перестала майже за собою стежити й доглядати, говорить, що їй це більше не треба.
Ну та й таке, це її рішення й життя. Але минулої весни й мені стало не байдуже, як виглядає свекруха, бо це вже перебір, я вам скажу.
Справа в тому, що в неї були борги за машину, яку вона вже після розлучення зі свекром купила. От вона й вирішила їх швидше віддати і взагалі постійний додаток дохід мати.
І нічого кращого не придумала, як зайнятися бройлерами! Це ж треба було! Каже, їй це подобається. Жах просто.
Через цих курей, яких вона вирощує і продає тепер, мені дуже соромно за Тамару Михайлівну!
До неохайного одягу свекрухи добралися вічно брудні нігті, руки порепані, розтріпана вся, несе від неї тими курми, ще й тих бройлерів своїх всім ходить по кабінетам пропонує.
А я ж бачу, як колеги тільки від її вигляду і аромату носи морщать і кривляться у неї за спиною.
Ну хоч з робити звільняйся! Я навіть тієї курятини домашньої свіжої, яка у нас тепер постійно на столі, не хочу!
Підкажіть, як вплинути на цю ситуацію і на маму чоловіка? Я втомилася червоніти за свекруху!
Буду вам усім вдячна за поради!
Автор – Олена М.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.