Сусіди ремонт затіяли. З ранку до вечора свердлять і довбають. Вистачило мене на 2 дні. На руках – дитина тримісячна, що не спить толком через перфоратори та дрилі. Чоловікові подзвонила, попередила, що до мами поїду на час ремонту сусідського. Вони обіцяли за кілька тижнів впоратися.

Коли я виходила заміж, маму відразу попередила, що я можу повернутися. Щоб на мою кімнату не дуже розраховували. Мама скривилася тоді:

– Взагалі не розумію, чому діти успадковують нарівні з чоловіком. Ми з батьком квартиру нажили, чому я з вами поділитися мала?

Щоб уникнути питань: квартира була татова, дошлюбна. Та й з мамою вони не відразу одружилися, а тільки коли мені років 10 виповнилося. Отже спадщину прийняли всі в рівних частках: я, мама і брат. Я пропонувала братові наші частки мамі віддати:

– Ми молоді, наживемо ще. А квартиру мамину ділити – остання справа.

Брат відмовився, а мама за мої слова вчепилася:

– Діло кажеш, раз брат твій в відмову йде, ти мені свою частку віддай, мені так спокійніше буде.

Я б і віддала, якби мама, залишившись вдовою, пити не почала. А всі знають, що такі люди з нерухомістю – ласі шматочки для усіляких темних особистостей. Нехай і не вся б квартира мами була, але 2 кімнати в 3-кімнатній квартирі – теж непоганий капітал.

Чим далі, тим гірше. Мама почала приводити в квартиру кого попало. Там вже ні про які подарунки частки мови і бути не могло. І тут я заміж вийшла. Як її саму залишити? Ми з братом порадилися, і вирішив він з дружиною до мами переїхати, щоб хоч якось її в узді тримати. Я переїхала до чоловіка, а брат з дружиною до мами.

Іноді я в гості приїжджала. Мама, начебто, за розум взялася: роботу знайшла, вживати набагато менше стала. Навіть залицяльник якийсь у неї з’явився. Брат татом став, племіннику рік і вісім зараз. Виходить, вони жили так: в одній кімнаті мама, у другій – брат з дружиною, а потім втрьох з дитиною, і третя кімната, яка моя, порожня. Я платила свою частину комуналки за утримання житла. По лічильниках платили ті, хто послугами комунальними користувалися. Тобто – не я.

Я мамі подзвонила, попередила, що з дитиною приїду. Меблі у мене там були, ліжка б нам з дочкою цілком вистачило одного. Ми зібрали найнеобхідніше, викликали таксі і поїхали.

У квартирі мене не чекали: меблів моїх не було, ремонт в кімнаті під дитячу зроблений. Мама, з незадоволеним виглядом:

– Що приперлася? Вдома б сиділа, ремонт – не кінець світу. Могла б і погуляти з дитиною, нехай би внучка на вулиці спала.

– Не спить вона в колясці, поруч зі мною тільки. Що тут відбувається? Хто дав право викинути мої меблі?

– Що розкричалася? Теж мені, господиня знайшлася. Бачиш – дитячу для онука приготували, скоро його переселимо. Брат твій до пізна на роботі. Зараз Рая з онуком прийде з прогулянки, з нею і розмовляй. А мене не приплітати.

– Можна я дочку до тебе на ліжко покладу поки? – запитала я.

– Поклади. Тільки дивись, щоб вона мені не обоссяла все.

– Вона в підгузку.

Я зайшла до мами в кімнату, поклала і переодягнула дочку і почала думати, що ж робити. Дістала телефон, забила в пошук: меблі недорого з доставкою сьогодні. Вибрала ліжко і матрац. Замовила, пообіцяли через дві години привезти. Подзвонила чоловікові, попросила, щоб грошей скинув і пояснила навіщо.

– Може, ти краще до моєї мами поїдеш? Навіщо гроші витрачати? – запитав чоловік.

– Ні, дякую. Я краще тут. Ліжко скоро буде, а більше нам нічого й не треба. Ну і ти ввечері коляску привезеш. І манеж не забудь!

Чую – прийшов хтось. Мабуть, Раїса, невістка, повернулася. Я вийшла в передпокій.

– О! А ти що тут робиш? – запитала Рая.

Я їй пояснила про ремонт, сказала що тут поживу трохи, поки сусіди не закінчать сверліжку свою.

– А що, питати тебе не вчили? Ми там ремонт зробили для чого? Щоб ти, коли тобі заманеться, сюди сновигала? – напала на мене дружина брата.

– Це вас питати не вчили! Могли б і поцікавитися, чи не проти я, щоб в моїй кімнаті племінник жив. А вже потім і ремонт затівати. Меблі навіщо викинули?

– До речі, про меблі: ти ще за вивезення цього барахла заплатити повинна!

– Раю, не нахабний. Я у себе вдома. Будь ласкава, тон простіше зроби. Я тобі не подружка, щоб в такому тоні зі мною розмовляти, – сказала я дівчині, яка дала дозвіл собі на мене верещати.

– Це я у себе вдома! А ти забирайся, звідки прийшла! Мамо Галино, вірно я кажу? – Рая звернулася за підтримкою до моєї матері. – Не дам я тобі тут жити! Хочеш – музику на всю котушку, хочеш – дриль куплю? Забирайся, по-доброму!

Мама була повністю згідна зі своєю невісткою:

– Так-так, йди звідси. Тут буде жити мій онук.

Я вирішила не йти на конфлікт, зателефонувала своїй свекрусі і попросилася до неї. Зібрала дочку, забрала речі і знову викликала таксі. Не забула скасувати замовлення ліжку.

Через годину, сидячи у свекрухи на кухні, я вибирала залізні двері на три замка. Куплю і встановлю на свою кімнату, шиш їм, а не дитяча. По-хорошому б попросили – я б не відмовила. А не так, що я приїхала, а мене виганяти почали. Тому як вони зі мною – так і я. Оце так рідня, називається…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!