Я сама з Київщини, з чоловіком давно розійшлася, але свого часу він допоміг мені створити власний бізнес. Я все життя працюю, останні 15 років – професійним косметологом, маю свій салон і багаторічних клієнтів.
Звичайно, я робила заощадження, а також заробила собі на Lexus, про який давно мріяла. На цій машині і виїхала з України ще у квітні, поїхала до подруги аж в Грецією.
Ні, бізнес мій не занепав, хоча, звичайно, настали гірші часи, багато клієнтів роз’їхалися по світу, а в багатьох знизилися доходи, помінялися приоритети. Але багато й лишилися, можна було лишатися і працювати.
Але я, чесно кажучи втомилася. За всі свої 47 років майже не відпочивала, виховувала дочку, працювала, допомагала стати Віолеті на ноги.
Всі ці події в Україні вплинули на мій емоційний стан, я відчула неймовірну втому і потребу відновитися й відпочити.
Одна моя давня клієнтка і вірна подруга Люба має нерухомість в сонячній Греції, вони ще в лютому туди перебралися, і вона запросила мене до них. Я погодилася.
Я пропонувала й Віолеті взяти діток-погодок і поїхати зі мною, але дочка відмовилася. Мовляв, без чоловіка, який працює в службі порятунку, нікуди не поїде.
Це був її вибір і я його дуже поважаю, мені лише дітей шкода, які потерпають від цього усього, особливо зараз, коли сидять часто без світла й тепла.
Моя квартира двокімнатна стоїть поки що пуста, в оренду я її віддавати не хочу, а у Віолети з чоловіком своє житло.
Салон я довірила дочці, тобто просто приглядатися за ним, а так в мене там все контролює адміністратор, якій я довіряю, працюють дві дівчини пересоналу, але спектр послуг, само собою, дуже звузився.
Прибуток, який я отримую з салону і який зараз суттєво знизився, йде на соє жити тут, адже я не подавалася ні на яку допомогу як біженка.
Подруга Люба виділила мені судову кімнатку з видом на море, я їй трохи да неї плачу, плюс життя тут взагалі ну дешеве: продукти, послуги, розваги якісь, подорожі по країні.
І от недавно під вас телефонної розмови дочка заявила мені, що я в Греції шикую, а вони в небезпеці і фінансово їм складно, тому я повинна їм допомагати щомісячно.
Її пропозиції такі: або пускаємо в мою квартиру квартирантів і вона забирає гроші, які вони платять; або я плачу їй певне суму з прибутків від роботи салону; або подаюся тут на якусь допомогу і пересилаю її їй.
Але справа в тому, що жоден з цих варіантів мене не влаштовує! Я не хочу квартирантів, бо хочу аби мене чекала моя облаштована квартира в нормальному стані, в яку я можу у будь-яку мить повернутися.
Прибуток від салону мені потрібен самій, адже саме з нього я й живу в основному.
Подаватися тут на допомогу не збираюся, б це така бюрократична катавасія, плюс я можу коли схочу повернутися додому. Та й потреби я немаю, комусь потрібніше. У мене є житло, друзі, машина і власні кошти, хоч і не золоті гори.
Але Віолета поставила умову, навіть ультиматум: якщо я відмовляюся допомагати їм фінансово, то вона скаже дітям, що вони більше не псують бабусі. І коли я повернуся додому, вона не дасть мені можливості спілкуватися з онуками.
І що ж мені робити? Хто з нас правий? Мені здається, що я, а дочка негарно маніпулює.
У той де час я дуже люблю своїх маленьких онуків, на свята відправляю їм гроші, багато часу проводила з ними, поки була в Україні. І я дуже не хочу, щоб дочка позбавила мене можливості спілкуватися з малечею.
Автор – Надія Д.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com