Коханий чоловік Руслан заявив мені, що поки я в декреті, то можу вважати, що я не людина. Тобто, на мої потреби і прохання він витрачатися не збирається, я ж все одно вдома сиджу. Так погано мені не було ніколи…

Заміжня я два роки, і думала весь час, що з чоловіком мені пощастило. Заробляє непогано, ввічливий, вміє рахувати гроші, стежить за собою, домовитий. Мрія просто! Поки не вийшла в декрет, я так і думала. Тоді ми обої з ним працювали, вносили однаковий внесок у сімейний бюджет. Причин для непорозумінь не було.

Тому до новини, що у нас буде дитинка, я поставилася легко. Хоч ми і планували дитину пізніше, але новина у всіх викликала приємні і радісні емоції. Руслан зрадів, ніяких розмов на тему “у нас були плани”, “а як ми тепер будемо жити” не було. Сказав, що це щастя, а щастя завжди приходить вчасно!

Очікування синочка проходило легко, тому я працювала майже до народження Тимурчика. Розуміла, що нам потрібні гроші, оскільки скоро основним джерелом доходу буде лише зарплата Руслана, а декретні підуть на придане для немовляти. Чоловік спокійно ставився до того, що я працюю на пізніх термінах, але просив мене не перепрацьовувати і стежити за самопочуттям.

Я благополучно народила хлопчика, як і мріялося Руслану. Чоловік був на сьомому небі, він дуже хотів сина, та й я теж. Назвали малюка Тимурчиком.

Перші місяці я себе взагалі не пам’ятала. Перша дитина, запитати поради толком ні у кого, я була дуже розгубленою, допомогти нам було нікоми, бо ми з русланом удвох переїхали в обласний центр, а батькі наші у селищі в іншій області. Але поступово, слава богу, все налагодилося, стало легше, ми з Русланом разом вчилися бути батьками.

До шлюбу я свої жіночі штучки на кшталт манікюру, стрижки і косметолога оплачувала зі своєї зарплати. Чоловік ніколи претензій мені не пред’являв, сам за своєю зовнішністю стежив, навіть на манікюр ходив. У перші місяці після появи дитини мені, звичайно, було не до цього, але потім я глянула на себе в дзеркало і налякалася. На голові – казна-що, шкіра в сумномному стані, про нігті взагалі мовчу.

Спочатку намагалася якось доглядати за собою в домашніх умовах, оскільки дитину ні з ким залишити, щоб сходити в салон. Але руки у мене явно ростуть не з того місця, тому що самостійно робити собі манікюр я так і не навчилася. Бровам сама форму красиву надати можу, а ось манікюр – ні. До обличчя я взагалі боялася торкатися, шкіра в мене бурхливо реагує на невідповідні засоби, тут краще до моєї косметолога, яка мене не перший рік веде.

Але поки Тимурчик був зовсім маленький, Руслан не хотів з ним залишатися сам, навіть коли я у душ йшла, не те, щоб на кілька годин залишитися з малюком. Тому розмов про манікюр і інші радощі життя я не заводила.

В такому непривабливому вигляді я проходила рік. Дивитися на себе в дзеркало було неприємно, я собі не подобалася. Ще й поправилася, не сильно, але старі речі сидять уже некрасиво, немов з чужого плеча. Ходила в безформних кофтах і штанях, які залишилися з очікування малого.

Але коли Руслан уже нормально міг залишатися з сином, я попросила чоловіка виділити мені грошей, аби привести себе в порядок. Він здивувався і запитав, що я маю на увазі. Я пояснила, що хочу привести шкіру, волосся, нігті і гардероб в нормальний стан, а то ходжу, наче пугало.

– Втомилася, хочу виглядати як людина, – сказала я.

– Ну, поки ти в декреті, вважай, що ти не людина, – спокійно відповів мені Руслан і пішов далі займатися своїми справами.

Я зажадала від нього пояснень, що він мав на увазі, і отримала відповідь.

Мовляв, я зараз сиджу вдома з дитиною, зовнішнім виглядом вражати мені нема кого, син мене і такою любить, а зайві гроші витрачати зараз не треба, їх і так не вистачає.

Я нагадала, що Руслан собі минулого місяця купив чотири футболки і дві пари штанів, а в цьому ще й сорочку з черевиками придбав. Якщо немає грошей, то на що це він одягнувся?

– Ти не плутай мене і себе. Я працюю, спілкуюся з людьми, я маю презентабельно виглядати. А ти сидиш вдома і вибираєшся тільки в магазин і з сином на прогулянку, а там всім начхати, у що ти одягнена і як виглядаєш. Я ж тебе бачив і в більш непривабливому вигляді, не переймайся, – осік мене чоловік.

Ось так з’ясувалося, що на мене в сім’ї грошей немає. Навіть більше – що я поки не людина! Це заявив мій коханий чоловік.

У сльозах котрий день поспіль, нічого не можу з собою вдіяти, сльози самі котяться, а Руслан тільки дратується, мовляв, я вогкість на порожньому місці розводжу. Я не розумію, це все, кінець нашим стосункам або всі жінки в декреті проходять через це? Чи мій чоловік правий, а я вимагаю від нього марних невиправданих витрат?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!