Одеські діалоги
– Там что-то в Еленовке произошло. Вы не слышали?
– Там були знищені наші військовополонені.
– А. Мы там когда-то чебуреки ели. Ой, там такие вкусные чебуреки всегда были.
************
– Вы, наверное, здесь квартиру снимаете?
– Ні, я тут живу. Українською розмовляю завжди. З 2014 року – скрізь.
– Ой, у вас такая красивая мова!.. А я всё никак не решусь перейти. Мне 64, и это так сложно! Но я хочу.
– Так переходьте. Починайте з якихось простих слів. Повірте, це легше, аніж ви думаєте.
– Да надо, надо.
– До побачення! Гарного вечора!
– До побачення! І вам вечора гарного!
*************
– А що це ви, діти, продаєте?
– Та разне всякоє. Насобіралі.
– Треба щось у вас купити?
– О, купіть! Нам гроші треба.
– Навіщо? Що хочете купити?
– Нічого. Його папі віддамо. У Владіка папа в армії. Їм там постоянно треба щось купляти. Щоб окупантів бити.
*************
– Ты – тероборона. Ты – ЗэСэУ.
– Я вчера был тероборона!
– Я вчера тоже был тероборона!
– Я командир. Я так сказал. А то играть не будем, если будете сориться.
– А я кем буду? Я хочу ЗэСэУ!
– А ты будешь русским, ты опоздал!
– Не буду! Я не русский! Сам ты русский! Я не опаздывал!
************
– Війна почалась, а мій чоловік за рік до цього полинув на небо.
– Співчуваю вам…
– Дякую. Але я не про те. Я думаю, що ми якось бездарно життя прожили. Дорікала я його. Весь час була незадоволеною. А потім він пішов, 72 роки. Міг би ще жити. Ми б могли тиху і спокійну старість мати. А тепер його нема, мене діти забрали, хата стоїть пусткою. А може вже і не стоїть. Немає кого спитати, сусіди повиїжджали. Там окупанти зараз. Щоб вони щезли всі.
***********
– Знаєш, я згадав важливе. Як думаєш, якою мовою розмовляла моя бабуся?
– Звісно, що на ідиш. Ти ж єврей.
– Який ідиш?! Українською вона розмовляла! Все життя! Так, тут, в Одесі.
– Та ладно!
– Та да. От я теж почав розмовляти українською. Тут. В Одесі.
**********
– Я не їду нікуди. Тут мій дім, мої дорослі діти. Вони теж не поїхали. Чоловік буржуйку замовив. Дрова купуємо. Зимою буде триндець. Але ми готуємось.
– Тобі страшно?
– Та понятно, що страшно. А з іншого боку. То нехай ті бояться. Бо я нароблю коктейлів молотова, ой, бандера-смузі, то так їх, як полізуть до моєї хати!
*********
– Представь, наш друг, капитан, вернулся после рейса в Одесу. Привёз с собой полную экипировку.
– В смислі? Яку екіпіровку?
– Ну броник, каску, берцы-кроссовки разные. Всё, что надо для борьбы.
– А навіщо йому?
– Так он в ЗСУ пошёл! Сказал, что в оккупации он не будет жить. Поэтому будет защищать. Прикинь, у мужика зарплата была 10 тысяч долларов в месяц.
Зоя Казанжи, відома журналістка, письменниця, волонтерка м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, автор – Михайло Штекель, м. Одеса
