Тамарочку Кузьменко називали розумницею і красунею, а на день народження обов’язково бажали чоловіка і щастя безмірного. Вона б і рада заміж, та затрималася з заміжжям на позначці тридцять п’ять.
А тут ще запрошення на весілля принесли від одногрупниці Тетяни. – Чого раптом вона мене згадала, роками не бачимося, а на весілля запросила, – подумала Тамара.
Таня виходила заміж вдруге. І знову – біле плаття, кільця на машині і все інше.
– Ти вже була в білій сукні! – засміялася Тамара, зателефонувавши подрузі.
– Нічого, повторення – мати навчання, – відповіла наречена.
Тамара не хотіла йти, та сестра вмовила:
– Швидко з дому! Нічого сидіти, кути стерегти. Може, на весіллі з ким познайомишся.
І пішла Тамарочка до Тані на торжество, щоб подивитися на чуже щастя. Приїхала відразу в кафе з букетом квітів і подарунком. Народ ще штовхався, команди «за столи» не було. Очима шукала молодят. Ось промайнуло білосніжне плаття, – Тамара кинулася туди.
– Томо, йди сюди, – крикнула Тетяна, – познайомся, – це вже тепер мій чоловік Олександр.
Чоловік повернувся… і Тамара мало не впала на цьому ж місці: перед нею стояв той самий Олександр Степанович, з яким вона познайомилася п’ять років тому на своїй колишній роботі. Тоді йому було тридцять шість, зараз сорок один. І тоді він був одружений. Тамара пам’ятає той спалах між ними, їхні багатозначні погляди. Ще трохи – і все трапиться, незважаючи на його штамп в паспорті. Але службовий роман хіба могла собі дозволити нерішуча Тамара, яка мріє про своє, законне щастя? Від гріха подалі вона обрубала їх любов, що лише зароджувалася, заявою про звільнення з роботи. З очей геть, із серця геть, – думала вона, не підозрюючи, що шлейф від її захоплення простягнеться на п’ять років.
Зникла вона тоді, не сказавши ні слова. А що скажеш, якщо вони розмовляли тільки поглядами, навіть рукою одине до одного не торкнулися. І тепер перед нею знову Олександр Степанович, – в костюмі і в краватці і з обручкою на руці. А він пізнав її, спробував посміхнутися.
– Що відбувається? – помітила збентежені погляди Таня. – Ви знайомі?
– Дуже давно, трохи працювали разом.
– А-аа, колишні колеги! Виявляється і в місті-мільйоннику можна запросто зустріти знайомих.
Весь вечір Тамара скромно сиділа на іншому кінці столу, не наважуючись подивитися в бік молодих, і при першій можливо непомітно пішла додому.
– Це що, – плакала вона в подушку, – життя наді мною сміється або знущається? Знову він і знову чужий чоловік, – це вже перебір для мого серця.
Наплакавшись вдосталь, пішла пити таблетку від голови.
Таня потім дзвонила, запрошувала в гості, але Тамара знаходила тисячу причин, щоб відмовитися. Вона сподівалася, що за минулі п’ять років вивітрилися її любов до Олександра. Заради цього з роботи звільнилася, і, можна сказати, майже забула його. А тут знову він, та ще в якості законного чоловіка її жвавої одногрупниці.
– Господи, де ж вони могли зустрітися, якими стежками ходила Тетяна, зустрівши його вже холостим? Не склалося з колишньою дружиною, буває, – але чому не мені дістався?
Минуло півроку. Тамара квапливо збирала валізу.
– Що за дурість тобі спала на думку, – вичитувала сестра, – вступити на заочне, та ще й у Львові. Тобі у нас університетів не вистачає?
– Хочу там, все вирішено, їду якомога швидше.
Два тижні Тамара вгризалася в граніт науки, намагаючись не згадувати причину своїх безсонних ночей.
– Але ж повертатися все одно доведеться, на край світу не заїдеш, – думала Тамара, згадавши, що залишилося до від’їзду три дні.
Через добу осінній ранок у рідному місті зустрів її дрібним дощиком. Зустрічаючих було мало. На пероні самотньо стояв під парасолькою чоловік у сірій куртці. Побачивши її, підійшов і прикрив від дощу, взявши з її рук валізу.
– Досить бігати від мене, – сказав Олександр, – їдемо в РАЦС, мене там вже запам’ятали, недавно розлучився з Тетяною, а тепер заяву на реєстрацію подавати будемо. А то знову загубимось на п’ять років.
Тамара навіть не запитала, як він дізнався, що вона приїжджає сьогодні. Просто взяла його під руку, і вони попрямували до виходу.
Таня відразу зателефонувала Тамарі.
– Я все знаю, – сказала вона, – радості від цього не відчуваю, шкодую, що на весілля тебе запросила. А знаєш, чому? Масовка потрібна була, а народу не набиралося. Але з Сашком ми все одно б розлучилися, різні ми, – може моє зізнання буде розрадою твоїй совісті.
Тамара у відповідь нічого не сказала. І нічого їй було сказати: в день приїзду вона з поїзда відразу поїхала з Олександром подавати заяву. Це був її свідомий вчинок. А Тані вона подумки побажала нового щастя з новим чоловіком.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
