Все почалося з того, що майже рік тому я втратила найріднішу і близьку людини – матусю. Рік боротьби, найважчий рік в моєму житті.

Але головне випробування мене ще чекало попереду. Я тільки після того, як вона пішла, дізналася від тітки Тані, який мій батько, і тепер його для мене не існує. Які він їй речі говорив, щоб вона скоріше йшла, що він втомився… А мама мовчала, не хотіла мене засмутити, я  ж при надії була, чекала нашого з чоловіком первістка.

Через два місяці, як зостався сам, тато вже знайшов собі жінку. Для мене це зрада. Як можна прожити з людиною 40 років, а потім так швидко перемкнутися і жити, наче нічого й не сталося, насолоджуватися життям?

І зараз, коли батько в наших нечастих розмовах щось про неї розповідає, я кладу трубку, бо я йому одразу і сто разів потім казала, що про його жінку нічого чути не хочу. Вона мені ніхто і звать її ніяк.

Сьогодні не витримала і все висловила батьку. Але легше не стало. Ще важче навіть. Не рятує навіть дитина.

Хочеться просто від всіх закритися, втекти. Мені близькі кажуть, щоб я пробачила тата і пораділа за нього, але я не можу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!