Тато в той час працював головою колгоспу. Вони з мамою частенько не ладнали, я старалася в таких ситуаціях їх помирити, але не завжди виходило. Ми декілька разів переїжджали з одного району в інший, з одного села в друге.
Хоча мені було важко так часто змінювати школу, друзів, через батькову роботу, але я думала, що так має бути, що так роблять усі, а ось мамі було надзвичайно важко, і через цю ситуацію вони й не могли ніяк порозумітися.
– Скільки ще ми будемо метатися з одного місця в інше? Давай ти зміниш роботу, ми заживемо нормальною дружньою сім’єю, – часто я чула від мами.
Тато був ніби й суворий, але мене дуже любив. Для мне він міг дістати зірку з неба, а ось до мами він відносився, як до жінки, яка зробила його татом.
Колись я думала, що це через складний його характер, але все виявилось не так. Лише коли я підросла, то зрозуміла правду.
Мені було 9 років, як одного дня мама зайшла в кімнату, і сказала, що батько повинен піти, що так буде краще для всіх нас.
Я плакала і не хотіла в це вірити.
– Таточку, прошу залишся, – благала я його зі сльозами на очах.
– Я не можу. Пробач, люба. Я буду часто до тебе навідуватись. Зрозумій, мамі потрібно відпочити, вона втомилася…, а можливо, у нас з мамою ще все наладиться.
Я дуже хотіла вірити, що наша сім’я знову буде повною, але цього не сталося…
Батьки розлучилися, але своєї обіцянки він не стримав… Хоча, можливо, він приходить до мене – з небес. Милується своєю дитиною.
Всього лише через два дні після їхнього з мамою розлучення, ми дізналися, що трапилось непоправне…
Тато їхав в автомобілі, і він загорівся. Я пам’ятаю, як мама плакала.
– Все таки ти був у тій машині не один… не один…, – повторювала весь час мама. Я не розуміла значення цих слів, лише через декілька років, я дізналася, що тато в той час їхав з жінкою, з якою зустрічався вже багато років…
Ось так покарала мого батька доля за те, що покинув нас з мамою.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
