iBilingua

І ось замість того, щоб просто пожати руку і подякувати, батьки мене просто такими вчинками сильно дивують

Мене звати Степан і мені 45 років. Живу з дружиною і дітьми у Вінниці.

Сьогодні хочу у вас спитати поради, чи, скоріш за все, просто вилити душу.

В мене є батьки, які живуть в тому ж місті. Вони так навчені, що завжди на собі економлять. Але я їх розумію, зараз багато людей так живуть.

Я часто їм допомагаю. Як фінансово, так і продуктами.

Раніше ще завжди, після того, як дружина перебирала в шафі, я складав ще доволі гарні кофти, курточки чи спортивні штани, і віддавав тату, але через деякий час він починав бурчати, що вже місця нема де складати, щоб більше не возив.

Я ж думав як, я везу “нове”, а вони попереднє викидають, воно ж вже ніяке. Але мама з татом такі люди, що нічого з хати не викидають.

Після такого їх відношення, я вже пару років їм нічого з одягу не віддаю. Але ви знаєте, як тільки тато при мені відкриває шафу, то постійно звинувачує мене, що вона закладена речами і все це через мене.

Це так неприємно.

І ось в них якось так завелося, навіть якщо я купую потрібну їм річ, вони годину часу говорять, та не треба, ми б обійшлися. Ну якщо я вже купив, то мені б приємніше було, якби мені просто подякували, і все.

І ось недавно знову стався неприємний випадок.

Тато занедужав, і лікарі порекомендували, крім лікування, ще пити козяче молоко.

Я знав, що вони цього самі не куплять. Ні, не тому, що шкода грошей, на здоров’ї вони не економлять, просто в місті не так багато супермаркетів, де його продають.

Я ж де тільки не був, шукав для тата це молоко. І ось в одному таки знайшов.

Приніс до тата, він пляшечку взяв, подякував, але відразу натякнув, що не знає як буде його пити, бо запах цей терпіти не може. Я кажу, тат, це пастеризоване, ну який запах. Головне, щоб здоровий був. Ти ж не мала дитина.

І ось приходжу я рівно через тиждень, і приношу йому другу пляшку цього молока, а він відкриває холодильник і каже, та я ще цю не випив. Воно таке противне. Для чого ти його знову купив?

І ось замість того, щоб просто пожати руку і подякувати, батьки мене просто такими вчинками сильно дивують.

Все життя так було. Щоб я не зробив, все не так.

Читайте також: Недавно Ярослав вийшов з душу, став перед дзеркалом і сказав до мене жартома, що це я щось з ним таке зробила, що він так стрімко почав лисіти. І тут я не стрималася. І скажу вам – вперше в житті! – Треба було менше своєю лисиною по чужих подушках тертися! Він глянув на мене таким поглядом, від якого пішли мурахи. Він серйозно всі ці роки думав, що я нічого не знала про його походеньки

Ай, нехай… Виговорився тут трішки, і легше стало.

Мабуть, мені просто треба змиритися з таким їх характером…

Автор Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua