Вікторія працювала в школі. Кожен день одне й теж. І в цей день було шість уроків підряд, ще й додаткові заняття. Вдома чекала дочка, Іринка, вся xвopa.

До зарплати ще два тижні. До Андрія, батька Ірини, додзвонитися. Знову без грошей в рейсі де-небудь застряг.

Одним словом, як хочеш, так і живи.

– Скільки вже можна, мамо? – розплакалася Вікторія, дивлячись на фотографію.

З фотографії розуміючи дивилися добрі очі матері, які говорили їй: «Терпи, доню».

І тут, задзвенів телефон. Вікторія почула чоловічий голос:

– Ви ридаєте від того, що шалено раді моєму дзвінку? – поцікавився голос.

– Ви, власне, хто? – запитала ошелешена Віка.

– Я той, кому написала ваша талановита дочка.

– Звідки вам відомо про мою дочку?

Чоловік у відповідь хмикнув:

– Вона вас так характеризувала в листі, що не дивно і закохатися.

Вікторія не відразу зрозуміла, що її дочка відправила повідомлення в газету з оголошеннями про знайомства.

Після тільки Ірина зізналася мамі, що вибрала відповідного кандидата і відправила повідомлення. Віка запитала:

– Тобі шкода батька?

– Дуже. Але тато не винен, що він такий невдачливий.

Читайте також: Cьогодні день Федорівської ікони Божої Матері — в чому вона допомагає: молитва жінкам у період вaгiтнocті і при пoлoгax

Андрій, тато Ірини, був непоганою людиною. Він був на дев’ять років старший за Вікі. Відповівши на закоханість, він не став законним чоловіком. У них нapoдилася дочка.

Потім у нього тяжко зaxвopiв батько, навалилися інші проблеми. Це Вікторія зрозуміла. Андрій допомагав їй, як міг, приїжджав з міста в село, щоб відвідати Іринку.

Дочка росла – Андрій старів. Життя не раз карала його. Але Вікторія ніколи не бажала йому зла. Ось так жили вони з «приїжджим» татом.

Тепер він дарував Віці і її доньці нове життя. Вікторія довго придивлялася до Володі, не хотілося знову обпектися.

На свята Андрій приїжджав в село до матері, а потім відвідував Віку і дочку.

Останнім часом він серйозно планував жити з ними однією сім’єю. Визначився з роботою, підкоп трохи грошей.

Хотів зробити їм сюрприз і зробити офіційну пропозицію Вікторії.

Так було і цього разу. Андрій подзвонив Віці:

– Ну що, чекаєте? В обід буду у вас.

– Нічого не вийде, на жаль. Я два тижні як заміжня. Живемо у чоловіка. Сподіваюся, з донькою будеш зустрічатися? Адже вона любить тебе.

Іринка приєдналася:

– Таточку, ти ж мене не забудеш? Не ображайся будь ласка…

Вікторія продовжила:

– Ми маємо право на щастя. Ти пригадай, скільки наші дороги не перетиналися, все одно різні вони були, зрозумій. Так що не тримай зла на мене. Удачі тобі, Андрію!