Мене дивує бачення свахи, хоча вона мені навіть не сваха. Наші діти досі живуть в цивільному шлюбі, але мене це не влаштовує, бо три місяці тому на світ з’явилася наша онучка.
В мене з чоловіком двоє дітей. Старший син вже одружений більше п’ятнадцяти років. З Ніною вони виховують трьох діток – всі хлопці.
Живе Василь з Ніною окремо. Вони купили невеличку хатинку за містом, але з неї зробили дуже гарну і затишну. Я часто в них буваю, допомагаю невістці з онуками.
Стосунки в нас чудові і зі сватами.
Живуть вони в селі, мають городи, невеличку господарку. Кожного року навесні ми з чоловіком їздимо до них, помагаємо садити картоплю і іншу городину. Потім їздимо і на прополку і звичайно ж, помагаємо зібрати урожай.
Свати нас на зиму всім забезпечують. Ми як одна велика сім’я, і це, я вважаю, дуже добре.
Недавно в свахи ювілей був. Я вмію гарно пекти, тому від себе спекла торт. Сваха нахвалитися не могла перед родичами, що так пощастило їй зі сватами.
– Хоч люди і з міста, та роботи не бояться, – часто говорить вона про нас з чоловіком.
Я звикла до таких відносин, тому ситуація з іншими сватами мене сильно дивує.
Настя наша зустрічалася з Дмитром два роки, потім почали разом жити.
Я ще мовчала, бо розумію, що зараз так молодь живе. З батьками Дмитро нас не спішив знайомити. Я не наполягала, це їх життя і рішення.
Насті тоді було вже 27 років. Я ж думала, може на день народження запропонує вийти заміж. Дочка в мене народилася 14 лютого, в день святого Валентина.
Та Дмитро до цього не додумався, на жаль. Ми від дітей йшли без настрою.
А через місяць Настя повідомила нам, що чекає дитину.
Ну тут то я вже з дня на день чекала освідчення.
– Мам, ну що ти пристала з тим весіллям. Зараз люди живуть і без штампу в паспорті. Ми дорослі люди, і живемо, як хочемо.
Я цього не зрозуміла, але чоловік просив не втручатися.
На Великдень я вже почала наполягати, на знайомстві з батьками.
Рад не рад, ми таки зустрілися. Свати трохи дивні, бо не хотіли йти до нас, і нас до себе не просили. Зустріч минула в ресторані.
Посиділи, повечеряли, але ні до чого так і не дійшли.
Сваха, якщо так можна її назвати, не проти того, що діти живуть “на віру”. Як я не намагалася її переконати, що так не можна, що дитя скоро народиться – як горохом об стінку.
– Діти нехай самі вирішують. Як їм так добре, то чого щось міняти. Час зараз без цього не легкий.
Свати мої люди не бідні. У них свій сімейний бізнес, і я не розумію, в чому справа.
І ось три місяці тому в нас народилася онучка.
Свати на виписку не приїхали. Через два дні, Настя розказувала, що прийшли і привітали. Живуть діти в квартирі Дмитра, як я зрозуміла, батьки йому на двадцятиріччя подарували.
І якщо з розпискою вони не спішать і я вже з цим змирилася, то те, що Настя дала своє прізвище дитині, мене здивувало…
Не буду писати прізвище Дмитра, але по їх мірках воно не красиве, і щоб дитину не дражнили, вони обоє вирішили, щоб дочка була на нашому.
В голові закрадаються якісь дивні думки. Ну добре, хоч по батькові в онучки – “Дмитрівна”.
Чи може цей Дмитро щось задумав?
Я вже нічого не розумію. Просто прізвище не таке вже й не гарне, як вони це описують.
Щось підказує мені моє серце, що залишиться моя Настя одна з дитиною на руках.
Не подобається мені ця історія, геть не подобається.
Як гадаєте, чим все це може закінчитися?
Сильно хвилююсь за долю дочки…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua