Те, що вчудила моя мама, ну ніякими розумними й адекватними словами описати не можливо! Ну й що, що мені вона машину подарувала, а сестрі на ремонт квартири додала! Це її не виправдовує ні краплі. Думає, відкупилася!

На тата тепер дивитися не можливо, він же її майже 30 років прочекав з тієї Італії. Підтримував дома порядок, ремонт в квартирі зробив на її гроші, дачу побудував на ділянці й доглядав.

Нам з сестрою було 17 і 20 років (я старша), коли мама поїхала на заробітки в Італію. Тоді якраз батька скоротили з роботи, а нам з сестрою ще батьківська фінансова допомога була потрібна. Та й батьки про ремонт хороший в квартирі мріяли,а ще про дачу на придбаній на той момент земельній ділянці.

Заробити ж нормально в Україні на той час у простих людей практично не було можливості. В Італії ж на то момент вже кілька років як працювала мамина двоюрідна сестра, вона й покликала маму.

На сімейній раді було прийнято рішення, що треба мамі їхати, ми вже не маленькі з сестрою, справимося. І мама поїхала доглядати старих синьйорів.

працювала мама в Італії майже 30 років, приїжджала раз на рік додому у відпустку.  Звичайно, всім нам допомагала фінансово. Нам з сестрою – вивчитися, справити весілля. Завжди висилала гроші й подарунки нам і онукам.

За цей час вони з татом  переважно за мамині гроші побудували затишний і комфортний будиночок-дачу на нашій ділянці, там господарює тато, а ми з родинами їздимо на свята й вихідні до нього в гості.

Зараз мамі 72 роки, вона заробила італійську пенсію і повернулася додому, в нашу Вінницю. Ну і ось те, що вчудила мама, ну ніякими розумними й адекватними словами описати не можливо! Ну й що, що мені вона машину подарувала, а сестрі на ремонт квартири додала! Це її не виправдовує ні краплі. Думає, відкупилася!

Але ні. Ніхто з нас з нею навіть спілкуватися зараз не хоче. На тата тепер дивитися не можливо, він же її майже 30 років прочекав з тієї Італії. Підтримував дома порядок, ремонт в квартирі зробив на її гроші, дачу побудував на ділянці й доглядав.

А мама приїхала, сказала тату і нам усім, що ми з сестрою – дорослі, а з татом вони тепер – старі чужі люди, що вона хоче решту років прожити для себе і подає на розлучення. Сказала, що ніякої дачі їй не треба й взагалі нічого. Тільки спілкування з нами, дітьми й онуками.

І так, вона це зробила. Розлучилася з татом, купила собі будиночок на Прикарпатті у курортному містечку, де тепер й живе. Але ми до неї не їздимо, тільки зідзвонюємося зрідка. Бо рідні люди так не чинять, ми стільки її чекали!

Мені особисто дуже шкода тата, в нього є всі ми, але по суті його чекає самотня старість. Він так хотів хоч у старості пожити з мамою!

Не можу її виправдати. Люблю, бо це моя мама, але душа до цієї жінки в мене не лежить, нічого з собою ні я, ні сестра вдіяти не можемо, хоч тато й каже, що пробачив її. Але як?

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.