Після того, як мама розлучилася з татом, вона поїхала в Польщу працювати. Але потім мама там зустріла чоловіка і залишилася жити на постійній основі.

Я вже на той момент була доросла, зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком, тому залишилася в Україні, в нашому місті на Хмельниччині.

Вийшла заміж за Степана, народилася у нас дівчинка. З дитиною я, в принципі. справлялася сама, але іноді допомагала й свекруха, адже батьки чоловіка живуть на сусідній вулиці.

Мама чоловіка взагалі любителька похазяйнувати у нас: посадити квітник чи щось там в городі, прибрати в будинку у нас, поки ми на роботі. Ну та то таке, я ніколи особливо не дратувалася з цього приводу, бо допомога дійсно часто не зайва.

Але цього разу мама чоловіка таки перестаралася.

Коли сталося повномасштабне вторгнення, я взяла донечку і поїхали до мами в Польщу: ми з чоловіком вирішили, що найголовніше – безпека дітей. Ми з дочкою рік у Польщі в моєї мами жили, але пора й честь знати, повернулися додому, бо дуже скучили.

І ось тепер мені маму чоловіка взагалі бачити не хочеться у своїй оселі!

Справа в тому, що у мене всі вікна були орхідеями заставлені, вони у мене квітнули круглий рік! І за ними пообіцяла доглядати Лариса Степанівна. А тепер що? Я приїхала – а всі мої підвіконня в кактусах! Вона ними всі мої горщики і кашпо засадила, бо орхідеї пропали!

Каже, кактус – найкраща рослина, не потребує спеціального догляду, повітря очищує. А у мене сльози на очах не висихають який день! Хоч назад до мами їдь! Я свої орхідеї хочу, і знову їх розведу! А кактуси нехай собі забере, раз вони такі корисні.

Ще й чоловік нічогісінько по телефону не сказав! Змовники! Не знаю, як оговтатися і пересилити себе знову спілкуватися зі свекрухою.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.