Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм на все необхідне. Навіть чоловіку краще живеться – в холодильнику завжди все, що він любить.

Десять років я трималася. Десять років я переконувала себе, що все минає, що можна бути сильною, вірною, тримати родину, навіть якщо вона вже давно тріщить по швах. Але зараз я опинилася там, де й не уявляла себе ще кілька років тому.

Мій шеф, Олександр Васильович, закоханий у мене давно. Це стало зрозуміло майже з перших місяців моєї роботи в його компанії. Я спершу навіть не знала, як реагувати. Він — одружений, із двома дорослими дітьми. Я — заміжня, у мене троє.

У нашій сім’ї грошей завжди не вистачало, але я ніколи не дозволяла собі думати, що можна вирішити проблеми за рахунок інших.

Олександр Васильович виявився терплячим. Він не був настирливим, але завжди знаходив спосіб показати своє ставлення. Він міг затримати мене на декілька хвилин після роботи, просто щоб поговорити.

Завжди цікавився, як я і мої діти. Інколи пропонував допомогу, але я ввічливо відмовлялася.

— Дякую, Олександре Васильовичу, але я справлюся, — казала я, хоча іноді ця впевненість була лише показною.

Тоді я навіть не підозрювала, що життя одного дня поставить мене перед вибором.

Мій чоловік, Сергій, завжди був людиною простою. Не те щоб він не хотів працювати, але й великих амбіцій у нього ніколи не було.

Заробляв він небагато, а останніми роками зовсім розслабився. Його заробітків вистачав тільки на найнеобхідніше, і навіть це — з великою натяжкою.

— Сергію, може, підеш на курси повчишся? Поміняєш роботу? — казала я йому, але він тільки відмахувався.

— Не вигадуй. У нас і так усе нормально, — відповідав він.

Усе “нормально” було тільки для нього. А я тим часом тягнула трьох дітей, школу, оплату комуналки, їжу. І ще підтримувала свою маму, яка сильно занедужала. Ліки коштували неймовірних грошей.

Сестра теж звернулася за допомогою після свого розлучення: двоє дітей, молодша племінниця — студентка. Усі чекали підтримки від мене.

Олександр Васильович усе це бачив. І не просто бачив, а зрозумів, коли настав мій критичний момент.

— Я знаю, що у тебе складно, — сказав він якось увечері, коли ми лишилися вдвох у кабінеті. — Чому ти не дозволяєш мені допомогти?

— Це неправильно, — відповіла я, навіть не дивлячись на нього.

— Неправильно? А жити в такому постійному клубку проблем правильно? — запитав він.

Його слова мене зачепили. Я відчула, як сльози підступають до очей. Мені хотілося викрикнути, що я сильна, що справлюся. Але в глибині душі я знала, що це не так.

Він першим простягнув руку допомоги. Спочатку це була грошова підтримка для мами — на ліки. Потім він допоміг із оплатою навчання для племінниці. Я відчувала, що втрачаю контроль, але разом із цим приходило полегшення.

Взаємини між нами змінювалися поступово. Це вже не були просто робочі розмови. Ми почали більше ділитися своїм життям, почуттями. Одного разу він сказав:

— Я давно тебе кохаю. Знаю, що це неправильно, але ти — та жінка, про яку я мріяв усе життя.

Я не знала, що відповісти. У мене теж було до нього почуття. Я не могла сказати, що це велике кохання, але його турбота, увага й підтримка зробили свою справу. Я почала відчувати до нього вдячність, ніжність.

Ми стали зустрічатися.

Зараз я живу подвійним життям. Вдома я — дружина Сергія, мама для наших дітей. У роботі — я начальниця відділу, але водночас жінка, яка відчуває тепло й турботу від Олександра Васильовича.

Сергій нічого не підозрює. Чи, може, просто не хоче помічати. Він, здається, зовсім збайдужів до нашого шлюбу. Його все влаштовує, його життя також поліпшилося.

Я не відчуваю себе винною. Я роблю те, що вважаю правильним. Завдяки Олександру Васильовичу я можу допомагати мамі, племінниці, забезпечувати своїх дітей. Я не вимагаю від нього більше, ніж він готовий дати.

Але мене не полишає думка: куди все це веде? Чи зможе це тривати вічно? Чи не стане одного дня вибір, який здавався рятівним, початком великої неприємності?

Я дивлюся на своє життя і розумію, що більше не знаю, що правильно, а що ні. А як ви думаєте, що буде далі? Як розвиватиметься ця ситуація, в яку я волею долі потрапила?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.