fbpx
життєві історії
Тільки-тільки відносини між рідними людьми почали налагоджуватися, як знову Ларисі все не так. А все тому, що та випадково побачила будівлю, в якій мешкає Оля. Заздрощі захопили жінку зсередини. – Тепер її подачки я не прийматиму. Нехай подумає, що племінникам привозити, а не те, як кажуть: “На тобі Даниле, що мені не миле”

Тільки-тільки відносини між рідними людьми почали налагоджуватися, як знову Ларисі все не так. А все тому, що та випадково побачила будівлю, в якій мешкає Оля. Заздрощі захопили жінку зсередини. – Тепер її подачки я не прийматиму. Нехай подумає, що племінникам привозити, а не те, як кажуть: “На тобі Даниле, що мені не миле”

Між сестрами Ольгою і Ларисою величезна різниця у віці. Прірва, можна сказати, в цілих 16 років. Старша, Оля, народилася, коли батьки були вже не юні – мамі на цей момент виповнився 31 рік. А потім, в свої 47, вона чомусь народила ще й Ларису.

Ольга пішла в самостійне життя, коли молодшій сестрі ледь виповнилося два роки, ні сестринської ніжної дружби, ні теплих родинних стосунків між дівчатками не було. Кожна з сестер жила сама по собі, не дуже цікавлячись іншою. Про те, що вони рідні людини, вони, як водиться, згадали у важкий для всіх час, коли, один за одним пішли зі світу батьки.

І ось вони осиротіли – 25-річна Лариса і 41-річна Оля. І обнялися чи не вперше за все життя, і розплакалися, як маленькі дівчатка. І пообіцяли один одному більше і частіше спілкуватися і відвідувати один одного, і вести себе, як личить сестрам. Батькам це сподобалося б. А то раніше Оля і Лариса були, як ніби нерідні – настільки нецікаві один одному, що і деталей життя один одного не знали.

Оля, наприклад, не пам’ятала, скільки у Лариси дітей. А їх, незважаючи на Ларисин досить молодий вік, аж троє. А Оля чомусь думала – двоє. Лариса, в свою чергу, плутала, скільки років Олиному сину, в якому вузі і на якому курсі він вчиться, і що там вийшло у них з чоловіком – вони, начебто, як і в хороших відносинах, але разом не живуть.

Коротенько присвятивши один одного в свої сімейні справи, сестри розлучилися, пообіцявши не пропадати. Оля ще відмовилася від своєї частки батьківської квартири на користь молодшої сестри. “Тобі, – каже, – потрібніше”.

Сестри знову стали жити кожна своїм звичним життям, тепер дещо частіше зідзвонюючись. Та ще Оля заїжджала до Лариси пару раз з гостинцями – дітям привозила цукерки, фрукти та іграшки, а сестрі – кілька блузок і взуття. І якщо про взуття Лариса знала, що це колишні у вживанні, але цілком придатні і не стоптані туфлі, то про блузки та сукні могла лише припускати. Вони були з бірочками, і з ароматом дорогих парфумів – чи то Оля їх взяла зі своїх неношених запасів, то чи спеціально купила для сестри.

Про те, що Оля досить забезпечена жінка, Лариса знала давно. Але навіть не здогадувалася наскільки. І ця соціальна різниця теж робила сестер чужими. На презенти від Олі, Лариса дивилася як на відкуп або як на подачку.

Якщо Оля поспішала (а вона завжди поспішала – у бізнес-вумен день розписаний по хвилинах), то Лариса ображалася, що сестра не хоче приділяти їй уваги, а просто швидко передає пакет і тікає. В пакетах ніколи не виявлялося нічого такого, що могло б забезпечити Ларисі і її сім’ї, повноцінної вечері з дорогих продуктів, наприклад. Або повного гардероба для неї і дітей.

То солодощі, то якась пара речей, які Ларисі і надіти нема куди. Таке… “На тобі Даниле, що мені не миле” називається. І це ображало і дратувало Ларису, вона вважала, що Оля з її доходами могла б і краще подбати про сім’ю молодшої сестри. А доходи ці прочитувалися у всьому: в одязі Олі, в її новому автомобілі, в її прикрасах, в її стилі одягатися і спілкуватися.

Одного разу Лариса потрапила в будинок до сестри, де до цього не була жодного разу. Випадково зайшла на чашку чаю, оскільки була поблизу, і дуже хотіла подивитися, як живе Оля. З Ларискиним “дитячим садом” не дуже-то в гості виберешся. А тут так вдало співпало: і Оля не на роботі, і старші Ларисині діти з чоловіком в парку. Загалом, годинку часу у Лариси і у Олі була. Та ще й молодший Ларискин син заснув в колясці, а це значить, що можна посидіти і поговорити спокійно. Головне, не дуже тормосити його, знімаючи верхній одяг.

Коли Лариска побачила будинок сестри з фасаду, то вже була під враженням. А коли зайшла всередину, просто рота розкрила. Той ремонт, який вони з чоловіком зробили у себе і вважали дорогим, просто змарнів у порівнянні з кімнатами в будинку сестри. Ось де, дійсно, все стримано, але виразно говорить про розкіш: і меблі з натурального дерева, а не з пресованої тирси, і дизайнерські штори, і диванні подушки, і кіт серед цих подушок сидить. Так. Справжнісінький, величезний породистий котяра. Британець, кілограмів семи вагою.

Ось тут то Лариса і здалась, заздрощі розпирали її зсередини. Оля, радо, але дещо стримано зустріла сестру і племінника. Погладила сплячого малюка по голівці, поклала його спати зручніше, приготувала черговий пакет з гостинцями для дітей. Ларисі запропонувала якийсь дорогий, але не дуже (на її думку) смачний чай з різними бутербродами, які Лариса з родиною собі і в свята не дозволяють – а тут – субота звичайна.

Але дивним для Лариси було не це, а котячий раціон і те, як сестра носиться з цією твариною – до племінників рідних вона такої прихильності не проявляла.

– Ти уявляєш, – розповідала потім Лариса чоловікові, – вона при мені його годувала биточками з телятини. Биточками! Ми дітям такого не можемо приготувати. У нас сама святкова страва – печена курка. А тут – телятина коту! Вона при мені холодильник відкривала кілька разів, я побачила – для кота там спеціальна поличка є, просто забита баночками з усякими тушонками і м’ясними консервами. Я лише віддалено здогадуюся, скільки все це коштує.

А племінникам вона тільки ласощі передає. І то – раз в п’ятирічку. Була б хорошою тіткою, витрачала б ці гроші не на якогось там кота блохастого, а племінникам віддала б. А то носиться з ним, як з писаною торбою: Сірко може це, Сірко може те. Мало не з ложечки годує, мало під хвіст не цілує. Тьху! Противно.

Після свого візиту Лариса знову віддалилася від Ольги. Мовчки. Без пояснень. Нехай, мовляв, сама подумає, чого це я розсердилася. Лариса сподівається, що Оля перша прибіжить з вибаченнями і купою подарунків, але та чомусь не поспішає вибачатися. Напевно, не знає, за що. Або просто не помітила нової образи сестри.

Але ж хто винен? Кожен розпоряджається своїм життям по своєму. Оля багато вклала сил і терпіння, щоб жити в достатку.

Заздрість погана штука, як не крути…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook