З першим чоловіком ми розлучилися з вельми банальної причини – його забрала з родини красива молодиця. А я в тридцять шість залишилася з донькою без всяких перспектив на особисте життя. Тому що довелося повернутися до батьків – своєї квартири ми не нажили, а орендувати житло після розлучення можливості не було. Ну а в батьківському домі довелося дотримуватися певних правила, оскільки нашій появі ніхто м’яко кажучи не зрадів, і мені доводилося хоч якось компенсувати незручності, що виникли через нас.
Ми з донькою повинні були повертатися не пізніше дев’ятої вечора – батьки вкладалися рано, тому вони вимагали цілковитої тиші і спокою. І все одно постійно нарікали, робили зауваження.
Взагалі атмосфера в нашій родині завжди була специфічною, мені навіть часом здавалося, що мама з татом мене не люблять. У дитинстві мені діставалося за найменшу провину! Коли підросла, пробувала чинити опір, навіть з дому тікала, але все одно доводилося повертатися. І тоді якими тільки словами мене не обзивали! Я і з заміжжям поспішила, аби з батьками не залишатися.
Ясна річ, в таких умовах влаштувати свою долю мені було важко. Моя дочка Інна від подібного життя незабаром завила і все частіше стала залишатися ночувати у подружок. Батьки перейшли до прямих образ:
– Кого ти ростиш? – бризкаючи слиною, кричав батько. – Дивись, у пелені принесе, на поріг не пустимо. Правильно кажуть: яблучко від яблуні недалеко падає…
– Вам-то це як заважає? – втомлено говорила я. – І навіщо ви так про дівчинку говорите, вона ж внучка вам. А щодо “яблучка” як слід розуміти: я ж ваша дочка?
– Нічого путнього ти з неї не виростеш! – почала кричати моя мама. – Правильно Сашка тебе кинув, напевно робила що попало. Як ти тільки й заміж вийшла! Ми-то тебе хорошому намагалася навчити, але, видно, не дарма кажуть: скільки вовка не годуй – все в ліс дивиться! І нема чого на нас нарікати, я ж знаю, в кого ти така вродилася. Це тітка твоя, татова сестриця, завжди ганьбою сім’ї була – ні одних штанів мимо не пропустить, безпутна. І чим вона закінчила?
– Тітка Галя була добрішою і більш порядною ніж ви! – сказала я. – Ну, не щастило їй у житті, так буває.
– А що ж ти тоді до нас, таких недобрих, приповзла? – повторював батько. – Не подобається – ось, як то кажуть, Бог, а ось – поріг! Сипати прислів’ями та приказками – ще одна особливість моїх предків; і в їх святенницькому виконанні це часом доводило мене до плачу.
А що стосується моєї тітки, то вона була неймовірно красива. Чоловіки завжди на неї задивлялися, а чоловік так ревнував, що одного разу трапилася біда… і її не стало…
Загалом, після цієї сцени я зрозуміла: необхідно терміново вжити якихось заходів. Щоб зберегти в цілості і свою, і доччину психіку. Але що робити? До колишнього чоловіка з цією проблемою звернутися не могла – у нього в новій сім’ї вже народилася дитина, і він не раз говорив, що навіть аліменти сильно підривають його бюджет. Сама я хапалася за будь-який підробіток, але грошей все одно не вистачало. Доводилося ж і батьків утримувати: вони не вважали за потрібне навіть купувати продукти, раз ми у них живемо.
Все вирішив випадок. Моя співробітниця Ольга виходила заміж і запросила стати її свідком. А в ролі свідка виступав друг її майбутнього чоловіка, Сергій. Вона покликала нас до себе додому – щоб ми познайомилися і обговорили деталі майбутнього торжества. Наречений Олі, Павло, працював з Сергієм на заводі, в одній бригаді. Треба сказати, їх компанія мені зовсім не сподобалася.
Відразу зрозуміла, що обидва люблять закласти за комір, але навіть не це головне. Вони здалися мені настільки примітивними, що я почала поглядати на Ольгу зі співчуттям, дивуючись її вибору. Павло і Сергій нестримно хвалилися своїми сумнівними досягненнями (все крутилося навколо тем: “хто скільки може випити”, “тут я йому вмазав” і тому подібне. А потім Сергій спробував за мною позалицятися.
– Ти, Марічка, красива жінка, але сильно вже горда! Простішою треба бути.
– Це як? – вирішила уточнити я.
– Носрічкотреба догори дерти! Сидимо культурно, випиваємо, а ти мудруєш тут.
Час від часу він мене обіймав: “Ех, Марічко, життя ти не знаєш!”, А коли схопив під столом за коліно, я вирішила, що з мене хватить, і стала збиратися додому. Всі, звичайно, вирушили мене проводжати, і мені було дуже не по собі, коли наші кавалери голосно сміялися і присоромлювали перехожих. Сергій поперся за мною в під’їзд і притиснув в кутку шумно дихаючи перегаром. Ледве від нього втекла.
На наступний день навіть хотіла відмовитися від покладеної на мене місії, але Ольга чути нічого не хотіла:
– Марічко, ну, будь ласка! Так вони прості роботяги, але, повір, хлопці непогані. Павло на всі руки майстер, з ним я буду як за кам’яною стіною. А тобі все-таки раджу до Сергійка придивитися. У нього, до речі, і окрема квартира є, причому двокімнатна.
– Навіщо мені цей чоловік? До того ж він молодший на сім років.
– Ну, люба, в твоєму положенні вередувати не доводиться. Чоловіки твого віку давно одружені, а Сергія можна взяти, як то кажуть, тепленьким. І це далеко не найгірший варіант як на теперішній час. Скільки ще ти будеш маятися зі своїми батьками? Ну, випили хлопці вчора зайвого, з ким не буває?
Загалом, весілля Ольги ми відгуляли, а у нас з Сергієм зав’язалося щось на зразок роману, але всерйоз наші зустрічі я не сприймала, він анітрохи мені не подобався – так, час проводила. Але, мабуть, Оля мала з ним розмову щодо мене, тому що Сергій щосили намагався завоювати мою прихильність. Він і букети мені носив, і в кіно водив, і в ресторан запрошував. А я так відвикла від усього цього, що мимоволі стала перейматися до нього вдячністю і симпатією. Особливо мене підкупила одна наша розмова.
– Ти, Марічко, не соромся, звертайся до мене за будь-якою допомогою. Жінці ж важко одній, та й дочка багато турбот вимагає.
– Дякую, звичайно, але я вже звикла сама справлятися.
– Та що там сама! Домовлюся з шофером “газелі”, і мішок картоплі привеземо, і інших овочів, і чого там ще тобі треба… “Який турботливий! – подумала я. – Може, дійсно, у нас з ним вийде?”
Ми з Інною переїхали до нього і стали будувати спільне життя.
Я пошила йому красиві штани, зв’язала светр, відвела до знайомого перукаря, і він став виглядати хоч куди.
А коли Сергій вивіз нас з донькою до моря, моє рішення ще раз спробувати сімейного щастя лише зміцніло. Дочка була дуже рада окремій кімнаті (у неї ж її зроду не бувало), але радила мені не поспішати з заміжжям.
– Мама, надто вже дядько Сергій дрімучий! Не пара ви з ним.
– Зате добрий і надійний. Нічого, ми його “переробимо”, книжки разом будемо читати, фільми хороші дивитися.
— Ну-ну…
– Ти прямо як дідусь з бабусею: на все – готова приказка. До них ж не хочеш повернутися? Ось і довірся мені, не пропадемо.
Ми з Сергієм розписалися, я народила йому дочку, адже кожен чоловік хоче свою дитину. А моя Інна вискочила заміж за курсанта військового училища і поїхала з чоловіком за кордон. У перші роки спільного життя чоловік дуже старався мені догодити.
Він уважно вислуховував усі мої поради і побажання, дуже пишався перед своїми рідними і знайомими своєю дружиною: і красива, і розумна, і господарська. Я ненав’язливо намагалася позбавити його від шкідливих звичок. Але з часом, варто було мені тільки почати якусь цікаву, на мій погляд, розмову, він різко сумував і махав рукою: “Ну, ось, знову завела свою пісеньку.
Ти зрозумій, Марічко, ні до чого мені все це. Та й тобі, думаю, теж. Що від жінки потрібно? Щоб порядок в домі був, доглянута дитина, задоволений чоловік. Обіпрати його, нагодувати… І не треба нічого більше придумувати”.
І дуже мене турбувало, що чоловік все частіше став з’являтися вдома з перегаром, а по вихідних і зовсім зникав на цілий день, повертаючись мало не на рогах. Але на всі мої вмовляння вранці відповідав одне: “Що я з мужиками не можу посидіти? Працюю ж на вас як тільки можу. Чим ти весь час незадоволена?” Добре ще, що не буянив, але з кожним днем мені ставало все важче. Довелося визнати: надто вже ми з ним різні, зовсім не чуємо один одного. Ну, то таке, що вже тепер.
Озирнутися не встигла, як молодша дочка Діана закінчила школу. Як я не старалася, гени батька, мабуть, взяли гору. Навчалася вона ледве-ледве, зацікавити її чимось я так і не змогла. Справжнє життя, в розумінні Діани – це тусовки, клуби, хлопчики.
Намагалася влаштовувати дочку на роботу, все марно: тиждень, в кращому випадку, протримається, а потім знову йде у вільне плавання. Не раз просила чоловіка серйозно поговорити з Діаною, а він тільки бурчав: “Набридли ви мені обидві. Скільки говорив тобі: ременем треба було вчити, ось і був би толк. А тепер чого? Це все ти, зі своїми книжечками, дівку нашу зіпсувала. Ось і розгрібай тепер сама”.
А потім Сергій загуляв з продавщицею овочевого кіоску. Причому навіть приховувати від мене нічого не став: “Проста вона жінка, без викрутасів. Так мені з нею легко, весело! А твою кислу пику вже бачити не можу”.
Через пару місяців повернувся – брудний, пропитий: “Ох, Марічко, мало дуба не дав. Вона п’є як кінь, навіть мені за нею важко. Ну, оступився я, не сердься – будемо жити як жили”.
Ось так і живемо. Давно змирилася і з невіглаством чоловіка, і з його пиятиками, навіть з зрадами, які повторюються, але при цьому він незмінно повертається додому. Ось тільки за дочку продовжую боротися. Все сподіваюся, що подорослішає вона, зрозуміє, що так жити не можна.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – mnn.com
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
