iBilingua

Мої батьки побралися багато років тому. Вони були однокласниками. Разом навчались в одному університеті на різних факультетах: мама на історичному, а тато на журналістиці.

Кохали одне одного віддано та щиро. Потім була армія, мама чекала на тата, писала листи підтримки і розради. Дочекалась! Після весілля тато пішов у зяті. Як могли, але збудували нову хату!

Зразу ж після новосілля народився мій старший брат Максим, а через п’ять років – я (Мар’яна). Мама працювала у сільській школі, мало приділяла нам своєї уваги.

Тато пішов працювати на завод, не за професією. Ставили нас з братом на ноги у важкі вісімдесяті.

Пригадую, як мама питала у тата: “Іване, кому купляємо взуття спершу Максиму чи Мар’яні?” Купили братові. Колись все було в дефіциті, якщо хотіли якийсь одяг купити, то довго чекали, коли привезуть і теж не завжди був відповідний розмір.

Одного разу нас покликала тітка прийти до магазину, це вже був вечір, люди розійшлися, а тітка була продавчинею і з-під прилавка почала витягувати майки, хустки, колготи та ін.

Тато тоді набрав всього, що було потрібно. Він дуже хотів, щоб ми не відрізнялись від інших. Далі були дев’яності… Теж зарплати мізерні, не завжди вистачало, потім купони… Пам’ятаю довгі черги за крупами та іншими харчами!

Та попри це все тато так хотів, щоб ми не відчували себе обділеними. Завжди чекали його з роботи, бо купляв щось солоденьке і смачненьке. Він хотів, щоб ми жили краще.

Був період у татовому житті, коли він змінив роботу – став соціологом, їздив у відрядження, а коли повертався – то розказував як у тому місті, як у іншому.

Я з братом уважно його слухала. Завжди хотів відвезти нас до моря, але тих грошей не вистачало. А я мріяла, довго мріяла. Знала і вірила, що мрії здійсняться (колись)!

Розуміла батьків, їхні старання. Минули роки, навчання, як брат Максим, так і я маємо вищу освіту, працюємо на роботі, у нас вже свої сім’ї, та спогади про батька гріють душу.

Він завжди повторяв: “Діти, ви маєте стати справжніми людьми! Допомагайте ближнім, будьте милосердними і співчутливими!”

Тата вже давно нема, розумію, як світ змінився, які можливості тепер у наших дітей. Головне, щоб наші діти цінували те, що ми (батьки) робимо для них!

Читайте також: Коли в торговому центрі я побачила свого колишнього чоловіка, то ледь не розплакалася. На місці дружини Валери повинна була бути я. Та я сама зруйнувала своє щастя. Не вірила я в свого чоловіка і при найменшій можливості проміняла його на “бізнесмена” Андрія. Тепер живу від зарплати до зарплата, ще й заглядаю на мамину кишеню, бо з двома дітьми одній дуже важко

І найголовніше те, що хотіла сказати про мрію… Все життя хотіла, щоб батьки завезли мене з братом до моря – їм це не вийшло. І от, маючи вже поза сорок років, беру дітей і їдемо до моря…

“Тату, таточку, моя дитяча мрія здійснилася, але шкода, що ти цього вже не побачиш…”

Бажаю кожному, щоб мрії здійснювались, не зважаючи на вік!

Автор – Наталя

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua