— Тобі справді потрібно стільки продуктів для батьків чи ти просто хочеш витратити мої гроші? — запитав чоловік, дивлячись мені прямо в очі. Після цього повідомлення в телефоні про зарахування копійок я відчула, як між нами виросла стіна, яку вже не розбити.

Ніна завжди вважала, що сімейне життя — це про взаємодопомогу та спільне подолання будь-яких побутових негараздів. Коли вона виходила заміж за Данила, їй здавалося, що вони дивляться в один бік. Він був серйозним, ощадливим і завжди планував бюджет до копійки. Спочатку це навіть подобалося Ніні, адже її власна родина жила досить хаотично. Але з роками ощадливість Данила почала набувати дивних форм, які вона намагалася ігнорувати заради миру в домі.

Того ранку Ніна прокинулася з відчуттям, що день буде непростим. Попереду був візит до батьків у село, куди потрібно було купити чимало продуктів та речей першої потреби. Вона склала довгий список, який включав крупи, олію, теплі шкарпетки для батька та солодощі для племінників. Данило в цей час пив каву, уважно вивчаючи якісь графіки на планшеті.

— Данило, я збираюся в магазин, а потім відразу на автобус до батьків. Мені знадобиться певна сума, бо список вийшов чималий, — сказала Ніна, застібаючи пальто.

Данило навіть не підняв голови.

— Добре, я перекажу тобі на картку. Зараз у мене якраз відкритий банківський додаток. Іди, я все зроблю.

Ніна кивнула, підхопила сумку і вийшла з квартири. Вона звикла, що вони ведуть роздільні рахунки, хоча більшість великих витрат Данило брав на себе. Їй здавалося це справедливим, адже він заробляв більше. По дорозі до супермаркету вона вже уявляла, як зрадіє мама її приїзду. Батьки жили скромно, і кожен такий візит був для них справжнім святом.

Вона ходила між стелажами, ретельно обираючи найкращі товари. Вибирала найсвіжіший хліб, якісний чай, велику коробку цукерок у гарній обгортці. Кошик ставав дедалі важчим. Коли вона підійшла до каси, черга була величезною. Ніна дістала телефон, щоб перевірити баланс і переконатися, що обіцяні гроші вже прийшли. Повідомлення про зарахування справді було. Але коли вона відкрила деталі транзакції, її серце ніби зупинилося на мить. На рахунок надійшло рівно п’ятдесят гривень.

Ніна кілька разів оновила сторінку, сподіваючись, що це помилка зв’язку або додаток просто не відобразив решту цифр. Але сума залишалася незмінною. Вона подивилася на свій повний кошик, де лежало товарів щонайменше на дві тисячі, і відчула, як обличчя починає палати від сорому та нерозуміння.

— Дівчино, ви будете викладати товар чи ні? — почувся голос касирки.

Ніна здригнулася і почала повільно відкладати речі вбік.

— Вибачте, я, здається, забула гаманець, — прошепотіла вона, хоча гаманець був у сумці, просто на ньому не було достатньо коштів.

Вона вийшла з магазину з порожніми руками, відчуваючи дивну порожнечу всередині. Гроші, які Данило скинув через інтернет, виглядали як насмішка. Вона набрала його номер, ледь стримуючи тремтіння в голосі.

— Данило, я на касі. Ти бачив, скільки ти мені переказав?

— Так, а що не так? — голос чоловіка був абсолютно спокійним.

— П’ятдесят гривень? Що я можу на них купити в наш час? Один батон і пачку солі?

— Ніно, не починай. Ми ж домовлялися про економію. Ти казала, що батькам потрібно лише найнеобхідніше. Я вважаю, що цього достатньо для символічного гостинця. Решту ти можеш додати зі своїх, якщо вважаєш за потрібне.

— Зі своїх? Але ти знаєш, що я цього місяця витратила все на ремонт нашої пральної машини!

— Це був твій вибір. Ти хотіла швидше, я пропонував почекати майстра зі знижкою.

Ніна закрила очі. Вона згадала, як тиждень тому Данило купив собі нову деталь до велосипеда за суму, що в кілька разів перевищувала її потреби на продукти. Вона ніколи не дорікала йому, вважаючи, що він має право на свої захоплення. Але зараз, стоячи на вулиці з телефоном у руці, вона вперше гостро відчула, що вони не команда.

Вона все ж поїхала до батьків, купивши на власні останні копійки лише хліб та трохи молока. Весь вечір у селі вона була мовчазною. Батько помітив її настрій, коли вони сиділи на веранді.

— Ніно, щось трапилося у вас із Данилом? Ти сама не своя.

— Все добре, тату. Просто втомилася на роботі.

— Знаєш, доню, — старий чоловік погладив свою сиву бороду, — у житті буває різне, але головне — це повага. Якщо людина цінує тебе, вона ділиться останнім. А якщо рахує кожну крихту, то чи є там місце для любові?

Вона повернулася до міста пізно ввечері. Данило вже спав. На кухонному столі лежав чек з ресторану швидкого харчування — він замовляв собі вечерю, поки вона гостювала у батьків. Сума в чеку була втричі більшою, ніж та, яку він скинув їй на покупки.

Наступного дня Ніна вирішила серйозно поговорити. Вона чекала, поки він закінчить снідати.

— Нам треба обговорити наші витрати, Данило. Я не можу почуватися жебрачкою у власній родині.

— Ти знову про ті п’ятдесят гривень? — він відклав виделку. — Тобі не здається, що ти занадто драматизуєш? Це просто гроші.

— Це не просто гроші. Це ставлення. Ти витрачаєш на свої примхи тисячі, а мені на поїздку до батьків даєш копійки, на які навіть у візок нічого покласти.

— Я просто раціональний. Твої батьки мають пенсію. Навіщо завалювати їх продуктами, які вони все одно не з’їдять?

— Вони мої батьки! І вони потребують підтримки!

— Кожен має розраховувати на себе, Ніно. Я так живу, і ти це знаєш.

Ніна зрозуміла, що пояснювати щось марно. Він не бачив проблеми, бо його власні потреби завжди були задоволені. Вона згадала, як минулого року вона мріяла про нове пальто, бо старе вже зовсім зносилося, а Данило переконав її, що це марнотратство, і натомість вони відклали ці гроші на його новий комп’ютер.

Минуло кілька тижнів. Ситуація не змінювалася. Данило продовжував контролювати кожен крок, вимагаючи звіти навіть за дрібні витрати. Ніна почала помічати, що вона дедалі частіше мовчить, уникаючи суперечок. Їй було простіше купити щось потайки, ніж знову слухати лекції про фінансову грамотність.

Одного разу до них у гості завітала сестра Данила, Оксана, зі своїм чоловіком Степаном. Під час обіду зайшла мова про майбутню відпустку.

— Ми вирішили поїхати в гори, — радісно розповідала Оксана. — Степан уже забронював чудовий будиночок.

— Це, мабуть, дорого зараз, — зауважив Данило, підтискаючи губи.

— Ну, ми відкладали. До того ж, це наш спільний подарунок один одному на річницю, — усміхнувся Степан.

Ніна глянула на Данила. Вони не були у відпустці вже три роки. Кожного разу він знаходив причину, щоб не витрачати кошти.

— А ви куди збираєтеся? — запитала Оксана.

— Поки нікуди, — сухо відповів Данило. — У нас зараз інші пріоритети. Треба оновити машину.

Ніна відчула, як усередині все стискається. Машина була лише в Данила, вона нею не користувалася. Це був його пріоритет, його комфорт.

Після того, як гості пішли, вона довго мила посуд, дивлячись у вікно на вечірнє місто. Данило підійшов ззаду і поклав руку їй на плече.

— Бачиш, як вони розкидаються грошима? Оксані завжди бракувало розсудливості. А ми з тобою через рік матимемо нове авто. Хіба це не чудово?

— Чиє авто, Данило? Твоє?

— Наше, звісно. Я ж буду тебе возити на роботу, коли буде дощ.

— Коли буде дощ… — тихо повторила вона.

Вона згадала той день біля каси, порожній візок і ті п’ятдесят гривень. У той момент вона зрозуміла, що жодне нове авто не замінить відчуття надійності та турботи, якого їй так бракувало.

Через місяць у Ніни був день народження. Вона не чекала гучних святкувань. Вранці Данило привітав її короткою фразою і сказав, що ввечері на неї чекає сюрприз. Весь день на роботі вона мимоволі сподівалася, що, можливо, він нарешті зрозумів її почуття. Можливо, цей сюрприз стане початком змін.

Коли вона прийшла додому, на столі стояв невеликий пакунок. Данило з гордістю спостерігав, як вона його відкриває. Всередині був новий кухонний таймер.

— Старий уже погано працював, я помітив. Цей дуже точний, допоможе тобі не переварювати макарони, — сказав він з цілком серйозним обличчям.

Ніна дивилася на цей пластиковий пристрій і відчувала, як щось остаточно обривається в її серці.

— Дякую, — тільки і змогла вимовити вона.

— Я знав, що тобі сподобається. Практична річ завжди краща за ті квіти, що зів’януть через два дні.

Тієї ночі вона довго не могла заснути. Вона думала про те, що життя — це не лише цифри в додатку та раціональні покупки. Це емоції, це бажання порадувати близьку людину просто так, без причини. Це впевненість у тому, що коли ти опинишся з візком у руках, тобі не доведеться червоніти перед чергою через чиюсь надмірну ощадливість.

Наступного ранку вона зібрала невелику валізу.

— Ти кудись збираєшся? — здивовано запитав Данило, побачивши її в коридорі.

— Я поїду до батьків на кілька днів. Мені треба подумати.

— Знову ці поїздки… Ти ж знаєш, скільки зараз коштує квиток на автобус. Це не входить у наш бюджет на цей тиждень.

Ніна зупинилася біля дверей. Вона витягла з кишені ту саму купюру в п’ятдесят гривень, яку вона так і не витратила, і поклала її на полицю біля дзеркала.

— Візьми. Це мій внесок у наш бюджет.

— Що ти цим хочеш сказати? — Данило нахмурився.

— Я хочу сказати, що іноді копійки, скинуті через інтернет, важать набагато більше, ніж здається. Вони показують справжню ціну стосунків.

Вона вийшла, не чекаючи відповіді. На вулиці світило яскраве сонце, але на душі було прохолодно. Вона не знала, чи повернеться вона в цю квартиру. Можливо, Данило колись зрозуміє, що економія на почуттях — це найдорожча помилка в житті. А можливо, він так і залишиться зразковим фінансистом у своєму ідеальному, але порожньому світі.

Ніна сіла в автобус і дивилася, як місто зникає за горизонтом. Вона згадувала мамині очі та батькові слова про повагу. Кожен з нас сам обирає, що для нього є справжньою цінністю. Іноді потрібно дійти до каси з порожнім кошиком, щоб побачити те, чого раніше не хотілося помічати. Життя продовжувалося, і попереду була невідомість, але ця невідомість лякала її набагато менше, ніж перспектива прожити ще сорок років поруч із людиною, для якої вона коштувала лише п’ятдесят гривень.

Чи доводилося вам колись відчувати таку холодну ощадливість від найближчих людей? Напишіть, як би ви вчинили на місці Ніни і чи можна пробачити таке ставлення заради збереження сім’ї?

Будь ласка, поставте свою вподобайку і напишіть коментар, для нас це справді дуже важливо!