Історія мого кохання, напевно, схожа на тисячі таких самих історій. Але тоді мені здавалося, що наша любов з Максимом особлива: найчистіша, найщиріша, найчарівніша. Я була безсовісно щаслива, мені хотілося літати, але почуття провини і сорому каменем тягнуло вниз.
…До моменту нашої першої з ним зустрічі ми обоє вже були одружені і цілком задоволені своїми шлюбами. Я вийшла заміж ще студенткою, дітей поки вирішили не заводити, хотілося, як це прийнято, спочатку встати на ноги.
Все було б добре, якби в той день я не зайшла до чоловіка на роботу…
Я вже не пам’ятаю, навіщо я тоді до нього приходила, але з цього дня навколишній світ перестав для мене існувати. Я побачила там Максима. Ми просто обмінялися поглядами, але вже вдома я зрозуміла, що постійно думаю про нього.
А потім Максим знайшов мене в соціальній мережі. Він теж був одружений, тільки я не хотіла про це думати, тепер він був тільки мій. Ми нескінченно базікали про все на світі і виявили надзвичайну схожість смаків та інтересів. Я чекала його дзвінка, як ковтка свіжого повітря. Потім ми зустрілися в кафе, а після…
Історія стара, як світ, але це було чарівно. Трепетне хвилювання, кинуті крадькома погляди, випадкові дотики – все було так чудово. Пристрасть захопила нас обох. Ми стали зустрічатися, але домовилися, що в своїх сім’ях нічого міняти не будемо.
***
Було соромно дивитися в очі чоловікові. Напевно, він про щось здогадувався, але мовчав. Мій чоловік любив мене і, я думаю, він не питав ні про що, тому що боявся дізнатися правду. У наших відносинах з’явилася якась напруженість, незручність. Мені було дуже шкода чоловіка, але я вже не могла зупинитися. Все моє єство тяглося до Максима, я нікого не помічала навколо, я думала тільки про нього, мріяла тільки про нього і хотіла бути тільки з ним.
І так вже вийшло, що моїм мріям судилося збутися. В один прекрасний день мій коханий сказав мені:
– Анжелко, я так більше не можу, давай жити разом.
Я так хотіла почути ці слова, мені теж хотілося жити з коханою людиною, але дуже лякала майбутня розмова з чоловіком. Я просто не могла собі уявити, як я йому все скажу. Що він скаже, як подивиться на мене? Ні, я точно була не готова до цієї розмови. Так, я виявила слабкість, але відмовитися від перспективи жити з Максимом не змогла. І тоді в голову прийшла геніальна ідея.
Я вирішила сказати чоловікові, що хочу поїхати до мами в гості, вона живе в іншому місті. Благо, Максим теж запропонував мені переїхати в інше місто. Я збрехала, але передчуття близького щастя так захоплювало, що я зовсім не думала про моральний бік такого рішення.
Так ми і поїхали, і були впевнені, що в наших відносинах назавжди збережеться любов. Нас не дуже хвилювали долі колишніх половинок, яких ми залишили там, за бортом нашого щастя.
Пройшов місяць, другий. Своєму чоловікові я брехала, що затримуюся у мами. Згодом він перестав мені дзвонити, а я намагалася про це не думати. Ми жили в своє задоволення, Максим влаштувався на роботу, я намагалася бути хорошою дружиною; він весь день проводив на роботі, а ввечері ми виходили гуляти, Максим не був домашнім, як мій чоловік, йому постійно хотілося нових знайомств, гострих відчуттів. Клуби та ресторани стали постійним місцем нашого відпочинку, у Максима тут з’явилися нові друзі, і ми часто вибиралися в вихідні за місто.
Спочатку мені все дуже подобалося. Але незабаром з’явилося відчуття, що ми кудись біжимо… Таке враження, ніби хочемо втекти від себе. І одного разу, сидячи в порожній квартирі, мені раптом дуже захотілося подзвонити чоловіку. Не знаю, навіщо, просто зателефонувати, просто почути його голос.
Хвилюючись, я набрала знайомий номер, але на іншому кінці дроту жіночий голос мені відповів, що «абонент тимчасово недоступний». На душі стало якось незатишно, тужливо, і це почуття ніяк не хотіло мене відпускати.
Я стала копатися в своїх відчуттях, згадувати минуле і з тривогою зрозуміла, що мене так пригнічує. Мені хотілося повернутися. Повернутися не просто в своє місто, а в свій будинок, в своє минуле життя.
Прокинутися вранці, провести чоловіка на роботу, а після пробігтися по магазинах, порадитися, що приготувати на вечерю. Здавалося б, нічого особливого, але це минуле життя раптом здалася мені таким затишним, таким надійним… Я раптом зрозуміла, що мені не вистачає саме тих банальних речей, від яких я свідомо відмовилася.
Чим більше про це думала, тим більше хотілося повернутися. Я стала нервовою, дратівливою. Максим вкотре питав, що зі мною, а я не могла йому зізнатися. Я хотіла додому! Начебто потрібно зізнатися, але ж я ж сама хотіла такого життя: легкого, красивого, безтурботного. Я ж так прагнула свободи, яка зберігає пристрасть! А одного разу, повернувшись з чергової вечірки, Максим вибухнув:
– Анжело, що відбувається? Чому ти мовчиш? Поговори зі мною.
– Все нормально, просто хочу помовчати, – сказала я і вийшла в коридор.
…У цю ніч я не спала, а вранці зважилася. Я поїхала. Історія повторилася, я знову ганебно втекла, залишивши Максиму записку з проханням мене вибачити.
Електричка їхала дуже повільно, так мені здавалося, а мені нестерпно хотілося якомога швидше опинитися вдома, поруч з чоловіком, якого, як я тільки тепер зрозуміла, любила по-справжньому.
Я дуже сподівалася, що ми поговоримо, і з часом він зможе мене вибачити. Я летіла додому окрилена, щаслива, тому що я, нарешті, прийняла правильне рішення.
Ось він, мій будинок.
Біжу пішки по сходах, відкриваю двері своїм ключем. Майнула думка: замок не змінив, значить, не все так погано. Входжу…
Мене зустрічає тиша. І ключі з обручкою на кухонному столі…
Стало важко дихати, я підійшла до вікна і відкрила його навстіж. І зрозуміла, що щастя, яке я так довго шукала, тільки що вилетіло в це розкрите вікно.
Автор: Кузьміна Анжеліка
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
