З чоловіком живемо у шлюбі вже двадцять п’ять років. У нас все є: дім, сучасні ремонти, дорогі люстри, навіть білий шкіряний диван у вітальні та білі меблі. Недавно купили нову машину!
Здавалося, дім – повна чаша. Та ні! Зовсім не так! Не дав нам Бог діточок! Колись, як була ще школяркою, одягалась по-модному, а взимку ходила у капронових калготах.
Мама все наголошувала: “Олю, що ж одягаєш, подивись, як холодно надворі!” Та я не слухала мами, що хотіла – те й вдягала. У класі була найгарнішою, одягалась по-модному. Дівчата часто заздрили, що вся увага хлопців була для мене.
Минули шкільні роки, я стала студенткою технікуму! Там познайомилась з Андрієм, він був дуже уважним до мене! Його залицяння мені подобались, ми зустрічались, ходили в кіно та на дискотеку.
Наша дружба переросла у щось більше. А одного дня я дізналася, що чекаю дитину. Не знала, що мала робити. Батькам боялась щось говорити – ще перший курс не закінчила.
Думала, що Андрій точно скаже, що будемо робити, адже він майбутній батько. Коли сказала йому новину, відчула розчарування: “Олю, ти що? Яка дитина? Ми ще студенти ? Самі не “стоїмо на ногах”, ще вчитися, а вчитися…”
Не сподівалася, що Андрій таку пораду дасть мені. Було дуже важко відважитись на такий крок. Знала, що виходу не було у цей час: мої батьки виховували чотирьох дітей (моїх братів і сестер).
Андрій був з бідної сім’ї, а тато його часто у чарку заглядав.
Все життя у голові слова Андрія: “Зроби щось…”
Так! Не можу тепер перекаятись, але я це зробила. Зразу ж розійшлася з цим хлопцем.
Минав час, довго не могла я прийти до тями, на чоловіків не могла дивитись, у кожному бачила “ворога”, який використає – і кине!
Після закінчення технікуму пішла працювати на гарну фірму. Так минали дні за днями. Новий колектив, нові знайомства.
Саме тут зустріла Юру! У нього була своя життєва історія, але він мені чимось запав у серце. Повірила йому! Все закрутилося у нас дуже швидко. Ми покохали одне одного! Нам було добре разом!
Саме Юра став моїм чоловіком! Усього досягли разом! Усе маємо! Але Бог діточок нам не посилає: “Олю моя люба, Олю моя кохана, ходімо до лікарів, щось потрібно робити!”
Юрові нічого не говорила про “молодість”, думала все обійдеться, просто ще не час!
“Юрчику, усе у нас ще буде, давай поживемо для себе!”
Юра мене дуже любить, слухає, підтримує, бо колись, як він був маленьким, його мама залишила, пішла до іншого, тому для нього я була всім: і мамою, і дружиною, і подругою… Одного разу сусід приніс нам маленького цуцика, такого милого, такого гарного! Наші очі засвітились від радості, що хтось з нами буде ще…
У нас вівчарка, доглядаємо за нею, як за дитиною, та бачу смуток в очах Юри. Він хоче бути татом.
Хочу донести свою історію всім дівчатам, які зараз знаходяться в такій ситуації, як я колись – не йдіть на такий відчайдушний крок! Благаю! Прошу! Застерігаю! Бо каятись будете все життя!
Не знаю чи зможемо піти на такий відповідальний крок – всиновлення дитини?! Що нам робити? Порадьте!
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua