iBilingua

Кажуть у народі: “Ми є дітьми доти, доки живуть наші батьки”.

Мого тата вже нема багато років, живу з мамою, виховую з чоловіком двоє дітей!

Та от моя мама вважає, що я ще досі мала дитина, яка про кожен свій крок має звітувати. Мої діти часто чують наші розмови з мамою.

Одного разу колега по роботі мене запросила на день народження! Гарний був пікнік на природі, добре відпочили, насолоджувались співом птахів, смакували шашлик.

Та під час відпочинку мама часто видзвонювала: “Лесю, вже час додому, не знаю, що дітям їсти давати. Збирайся і їдь вже!”

Мені часто незручно, коли мама так виховує, дозволяє собі підвищувати голос під час телефонної розмови, деколи колеги чують й критику в мою сторону від мами!

“Мамо, – кажу їй, – зараз не можу відлучитись від компанії, маю бути з колегами, а діти немалі, щось та й поїдять. Все – скоро буду”. Часто мама не дослуховує мене, кидає слухавку, ніби ображена.

А коли прийшла того вечора з дня народження – знову “почала виховувати”: “Як ти можеш так довго сидіти? Ні стида, ні совісті у тебе нема”.

Було мені прикро чути такі слова, аж тут старший син Степан захистився, сказавши: “Бабо, доки ви так будете маму контролювати, вона доросла людина, їй вже поза сорок…”

Чоловік розуміє мене, навпаки відпускає чи то з колегами по роботі, чи то з подругами.

Щоб десь поїхати з коліжанками погуляти я маю маму на тиждень наперед повідомити, щоб вона це “переварила у своїй голові” і відпустила. Напередодні маю наварити, щось спекти, все у хаті поприбирати, а в день поїздки мама все одно ходить нахмурена, бо я їду.

Читайте також: Після весілля зібрали придане і я “поїхала в невістки зі сльозами на очах”. Батько казав: “Марічко, ти сильна у мене донечка, візьми себе в руки – все буде добре!” Я прийшла у чужу мені хату, свекруха стелила ліжко, а постіль була якась брудна, не хотіла навіть лягати. Коли вона вийшла, тоді сказала до чоловіка: – Павле, нам подарували постіль, давай поміняємо. Той погодився. А на вихідних ми поїхали до моїх батьків

Це був четвер, з коліжанками спланувала поїздку в місто, а мамі сказала перед виходом з хати: “Я їду, довго не буду, маю допомогти Олі купити сукню, бо вона їде на гостину.” Не можу передати, яка мама була невдоволена: “А ти совісті зовсім не маєш, раз ти так, то я взагалі їсти сьогодні не буду варити, приїдеш – звариш!”

На тому наші розмови припиняються, знервована і неспокійна їду. Від таких стосунків з мамою мені стає все гірше і гірше. Чому вона так зі мною поводиться? Як маю жити з мамою у згоді?

Автор – Наталя

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua