Того дня батько зібрав мої пожитки і відправив до бабусі в село. Саме з нею я відчула, яка буває смачна їжа. Вона мене дуже сильно любила, тому коли я виросла, і мала свою сім’ю, я забрала бабуню до себе. Коли вона зрозуміла, що її час підходить, то написала заповіт. За законом її хатинка, і всі заощадження переходили мені. Як тільки про це дізнався батько, тут же постав на моєму порозі.
Мене звуть Христина. Коли мені було лише три роки, мій батько розлучився з мамою через те, що вона більше любила чарку ніж його. А я своїй матері була зовсім не потрібна.
Ми жили у невеликому містечку. Жили ми дуже бідно. А у моєї мами була лише одна мета – чарка. Після моєї появи на світ вона почала захоплюватися “цією” справою ще більше, і ніде не хотіла працювати. А батько працював на будівництві.
Коли у батька не було роботи, то ми взагалі жили дуже важко. Але мама десь гроші на “улюблену” справу завжди знаходила.
Я нічого доброго з того часу не пам’ятаю. Пам’ятаю тільки, що постійно дуже хотіла їсти і мої батьки постійно сперечалися.
А потім терпець у батька урвався, і він розлучився з моєю мамою. Але він працював і не міг сидіти зі мною вдома. Тому він відправив мене жити у село до своєї мами.
Моя бабуся була хоч і в літах, але ще досить бадьорою. Вона тримала козу, робила сир, все вирощувала на городі. Я довгий час не могла звикнути до того, що їжа може бути такою смачною. Бабуся мене дуже любила. Вона вчила мене і завжди читала мені на ніч казки.
Я потоваришувала з місцевими хлопцями. Ми разом ходили до лісу. Ми збирали ягоди та гриби. Я ходила з хлопцями купатися на річку.
Коли я підросла, і мені настав час йти до школи, батько не став мене забирати до міста. Справа в тому, що він уже одружився. Ні його новій дружині, ні батькові я тепер не була потрібна. Тож я залишилася жити у бабусі.
У нашому селі школи не було. До школи доводилося ходити до сусіднього села. Йти було не дуже далеко, але після дощу був сильний бруд. Навчалася я не дуже добре. Вчитися мені дуже не подобалося у школі.
А коли я закінчила школу, я вступила до швейного училища. Я дуже добре навчилася шити і після закінчення училища я влаштувалась працювати у хороше ательє.
Там я й познайомилася із Богданом. Ми відгуляли весілля.
Потім бабуся погано стала себе почувати, і мій чоловік запропонував її забрати до нас. Мені на якийсь час довелося звільнитися з роботи, бо треба було доглядати бабусю. Але так як у мене вже було багато клієнтів, то я продовжувала працювати вдома. Це було навіть вигідніше, ніж ходити на роботу.
Бабуся з нами прожила ще два роки. Перед своїм відходом бабуся написала заповіт. Вона свій будинок і гроші, які в неї були на ощадкнижці, заповідала мені.
Вона нагромадила пристойну суму. Адже вона отримувала хорошу пенсію, а гроші не витрачала, бо все вирощувала на городі. Окрім цього, бабуся продавала ще молоко та частину врожаю зі свого городу. Тому пенсію за багато років вона просто відкладала.
Коли мій батько дізнався про це, він був дуже обурений. Він вимагав, щоби я відмовилася від спадщини. Але я на це не погодилася. Тоді батько подав на мене до суду. Але все безрезультатно.
Після цього він зі мною не спілкується. Але я через це зовсім не засмутилася. Адже його не було у моєму житті багато років.
Будиночок бабусі ми з чоловіком продавати не стали. Ми його зараз використовуємо як дачу. А гроші, які я дістала у спадок від бабусі, я пустила у справу. Я відкрила своє приватне швейне ательє, і справи у мене дуже добре.
Дякую тобі велике, моя люба і люба бабусю!
Фото ілюстративне
