Того дня мені задзвонили з номеру, який в мене не записаний в телефоні. Я зазвичай на такі дзвінки не реагую, яле цього разу щось потягнуло увімкнути на кнопочку і сказати – Алло! Голос, що привітався мені у відповідь був не те слово, знайомий. – Галя? Якими вітрами?
Я родом із села, після навчання в університеті залишилася жити в місті, через десять років купила собі житло, вийшла заміж. Незважаючи на те, що я стала міською мешканкою, з родичами завжди намагалася підтримувати зв’язок, хоч у мене їх дуже багато. Найбільше я спілкувалася зі своєю двоюрідною сестрою, вважала її як подругу, але рано чи пізно вона перестала зі мною спілкуватися.
Для Галі її подруга виявилася набагато ближчою. Ну і я засмучуватися особливо не стала, просто зрозуміла, що часи змінилися, кожен обирає собі близьку людину ту, яку хоче.
Близько семи років ми з Галиною взагалі не спілкувалися. Перші роки я ще вітала її зі всіма святами, але коли побачила це прагнення лише зі свого боку, а з її боку взагалі нуль бажання, то й сама перестала вітати.
Тим часом у мене теж з’явилися різні подруги, щоправда, не такі близькі, як у інших. Я вважаю, що немає ворога сильнішого за подругу, а тому завжди їх тримаю на відстані. Так найбезпечніше. А ось пару днів тому дзвінок із незнайомого номера. Я зазвичай слухавку на такі не беру – мало хто там дзвонить, мені це не треба. А тут вирішила все ж таки слухавку взяти.
Натискаю, а звідти знайомий голос. І знаєте хто це подзвонив? Галя, сестра моя двоюрідна. Я одразу ж подумала, що щось тут не те. Стільки років не дзвонила, а тут на тобі.
– Уляно, привіт. Як ти? Як сім’я? -радісно запитала Галя.
-Привіт, та ніби нормально. А ти як? Нічого собі, ти зателефонувала за стільки часу. Навіть не віриться. Щось трапилося?
– Ой, Уляно, мені тут терміново грошей треба, розумієш. Василько самокат дуже хоче, та й ми йому з батьком обіцяли. А тут не виходить поки що по грошах. Можеш позичити вісім тисяч гривень?
Ми за пару місяців повернемо. – Я ледь зі стільця не впала, на якому сиділа. Ось так просто і легко, без сорому, через сім років мовчання вона просить у мене пристойну суму. Та й на що – дитині на самокат. Аж смішно, а точніше безглуздо. Як розповідала моя мама, Галина з чоловіком уже років зо три, як загрузли в кредитах, ще й у позики просять. Ясна річ, що я відмовила. Галина вимкнулася і більше не телефонувала. Прикро, коли про тебе згадують лише коли щось треба.
А у вас є такі родичі чи друзі?
Фото ілюстративне
