Я ніколи не пхаюся до людей, тим більше – сусідів, але ця ситуація мені, ну дуже не сподобалася. Роман їм ще далеко не зять, а він вже стільки в хаті їм зробив.
Живу я в селі. Виховуємо з чоловіком сина та дочку. Син вже одружився, живе окремо, виховують з дружиною двох діток.
Дочка цього року влаштувалась на роботу, Оксані моїй двадцять недавно виповнилося.
Хлопця вона поки не має, але я відразу ж їй сказала: “Ліпше, ніж в хату мені кого небудь непутьового привести, краще почекай свого судженого. Нема чого з тим спішити, ще наживешся і напершся тих шкарпеток і борщів наваришся”.
Дочка в мене хороша, тому своє щастя знайде, в цьому я впевнена.
А ось по сусідству в нас живе сім’я, і вони дуже сильно від нас відрізняються.
Галя в свою хату привела чоловіка, і живуть вони з її батьками. Працює сусідка лаборантом, її чоловік автівки на сервісі ремонтує.
Виховують вони дві дочки. Старшій Єві 18 пів року тому виповнилося, а молодша, ще школярка.
І ось мова піде власне про старшу Єву.
Десь вже рік часу, як вона зустрічається з хлопчиною з нашого села. Дуже хороший цей Ромчик. Я його сім’ю прекрасно знаю.
Вихований, завжди привітається, гарного дня побажає, коли треба, послухає, допоможе, підкаже. Не раз мені в телефоні щось не те зробиться.
– Цьоць, хвилинку! Я все виправлю, буде ваша “нокіа”, ще роки вам служити.
Я б нічого не казала, нехай зустрічаються діти, але вони пішли дальше, а я вважаю, що це ще за скоро.
Річ в тім, що Роман вже декілька місяців, як ходить до них додому.
Це не гарно, ми в селі живемо. А одного разу я помітила, як він розетки в магазині купляв. Я ж кажу: “О, ти що, ремонти робиш?”
А він мені каже: “Так, в Єви на кухні треба поміняти. Ось я і вирішив бути для них корисним”.
Щоб ви розуміли, ті розетки він купляв за свої гроші.
Та в Галі є чоловік, нехай і займається всім по хаті.
Та тому зятю десь біля двадцяти. Він ще не розуміє, що його ці люди просто використовують.
Не раз я чула, що він там вечеряє, а потім за всією тою сімейкою, ще й посуду миє.
Шкода мені його, дуже шкода.
А в неділю я таку картину побачила. Я до церкви йшла, як дивлюсь, виходить Ромчик з Євою і за руки тримаються. Ну думаю, все, приїхали, вже й ночує в них.
Ледь службу вистояла, бо все мені то з голови не виходило.
Моя дочка старша, але собі такого не дозволяє.
Правда, потім вияснилось, що Ромчик там не ночував, це я себе так накрутила. Він приїхав на велосипеді, бо живе в іншому кінці села, залишив його на їх подвір’ї, і разом з Євою пішов на службу.
Але все рівно, мені не подобається, що дівка у вісімнадцять років вже так відкрито водиться з хлопцем. А ще більше, що він витрачає свої кошти, роблячи там якісь ремонти.
Я вже собі так думала, що колись піду до його мами і розкажу все, як є. Може вона того чуда й не знає…
Що скажете, хіба в селі так можна? Хіба то так гарно?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua