Ця історія сталася вона в день мого знайомства з родиною чоловіка. Це було вже майже десять років тому.
З глузду з’їхати, як час біжить і як все змінилося…
Того недільного вечора Богдан привів мене познайомити зі своїми батьками. Я купила квіти і пляшку доррогого кон’яку.
Приїхали ми значить до його сім’ї. А до цього за кілька днів у моєї старшої сестри було весілля. І я заради неї пофарбувала волосся, зробила манікюр. Зазвичай в житті я виглядаю куди скромніше. А тут все на подив довго трималося – цей шикарний вигляд.
І ось така святкова я вперше показалася на очі свекрусі. Вона дуже здивувалася, побачивши мене. Ще б, така цяця. І нігті як у моделі і волосся.
Лише мене побачивши, Лідія Андріївна вигукнула:
– Куди тобі така дружина, синку? Дивись, яка лялька? Вона ж і робити нічого не вміє!
Ми всі засміялися, сприйнявши її слова за жарт.
Під кінець вечора мій майбутній чоловік попросив у батьків ключі від їхньої другої квартири, щоб нам там жити і тут почався невеликий конфлікт…
– Навіщо вам жити разом, ще сто раз передумаєте, – сказала свекруха.
– Ні мамо, ми вирішили, – відповів мій майбутній чоловік.
– Та ти подивися на свою дружину! – раптом сказала свекруха, – Хіба ти зможеш з такою жити?!
– А що не так з нею? – здивувався Богдан.
– Куди тобі така дружина? Дивись, яка лялька? Я ж казала, вона нічого й робмити не вміє! – повторила Лідія Андріївна.
Значить, доглянута зовнішність – ознака мого неробства? Ось так маячня. Це всі старші жінки про молдих так думають?..
Ми тоді образилися і пішли. А через півроку одружилися. І разом з Богданом вже майже 10 років. Ось вам і лялька, дорога свекрухо!
Досі мене недолюблює. Втім, як і іншу невістку… Мабуть, справа в самій Лідії Андріївні, а не в невістках, я так вважаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
