Трапилося так, що я все на Донеччині втратила і опинилася у колишньої невістки. Забрали вони мене, живу з ними. Тепер я чекаю, поки невістка з онуком поїдять, а потім поставлять переді мною тарілку з недоїдками. І так – вже рік. Все це через мене. Ось моя сумна сповідь.
Ми з чоловіком дуже не хотіли Валентину в невістки. Вона була з бідної неповної родини, виростила її мама.
Освіта у колишньої невістки – медучилище, працювала медсестрою за копійки, без свого кутка, бо в її матері ще двоє менших дітей було.
Ми ж сину і дочці квартири купили, вивчили дітей у вищих навчальних закладах. Все завдяки тому, що чоловік водієм закордоном працював, а я репетитором з математики заробляла вдома дуже пристойно на той час.
Квартиру сина я на себе оформила, щоб Валя на неї не претендувала, і онука в ній прописати я також не дала.
І взагалі, нам невістка не подобалася, все здавалося, що син Віктор заслуговує кращої дружини.
Дочка ж наша вийшла заміж за бізнесмена, маленьку квартиру, яку ми їй подарували, вони під оренду віддали, а жили у великій.
Марина, наша дочка, з Валентиною теж не зійшлися характерами, не спілкувалися зовсім. А була в Маринки, дочки, подруга Юля, яку ми ще до Вітіного знайомства з Валентиною хотіли з ним познайомити.
Познайомити то познайомили, але нічого з того не вийшло, хоч ми завжди Віті і натякали, яка Юля гарна дівчина.
Віктор, хоч і не був до дружини й сина надто прив’язаний, але і йти від них не хотів.
І тоді Марина дещо придумала. Вона сходила до ворожки і та їй щось дала у пляшечці.
В той день Валя з малим були у нас, Вітя завіз їх, а сам у якихось справах поїхав. Вони щось робили в хаті, наче пішли спати по обіді, а я поралася в квітнику.
Тут якраз зайшла Марина, підійшла до мене і почала розповідати.
Сказала, що з цієї пляшечки я повинна підливати у їжу Віті, коли він їсть у нас, а це буває часто. І він дуже скоро почне віддалятися від дружини й сина і його відверне назавжди.
Ми почули зойк. На ґанку стояла і дивилася на нас Валентина. Вона все чула.
Відтоді події розвивалися дуже стрімко. Все – за якихось півроку.
Валентина припинила з нами будь-яке родичання-спілкування.
Не стало мого чоловіка.
Дочка з зятем виїхали аж в Америку, йому там представляти бізнес доручили. Виїхали за океан – і забули про нас, як і не було.
А Вітя покинув Валю з малим заради якоїсь вертихвістки. Разом вони переїхали на інший кінець нашої країни, бо в неї там батьки і невеличкий магазин.
А я після цього всього потрапила в лікарню. Як вийшла зі стаціонару, то колишньою, жвавою і сильною, більше не стала. І не стану – такі наслідки.
У лікарні до мене приходила тільки Валя й онучок. А ще через рік і вони виїхали – невістці запропонували в Києві роботу.
А потім сталося вторгнення в нашу країну, а я сама на Донеччині.
Невістка все організувала. Забрали вони мене до себе. Вітя коли-не коли грошину яку перерахує та й потому. Не потрібна я ні йому, ні дочці. Дзвонять іноді, але я їм кажу, що все добре, не розповідаю подробиці свого теперішнього життя. Говорю, що з колишньою невісткою Валентиною ладнаю і в мене все добре. Та ми й не конфліктуємо, по суті. Просто…
Онук змалечку думає, йому так Валя вселила, що так поводження зі мною – норма. Вона сама слова мені ніколи поганого не сказала й не скаже. Вона взагалі мені майже нічого не каже, я для неї – порожнє місце. Дивиться крізь мене, немов крізь пустоту. І онука так навчила.
Три рази на день, кожного дня ось вже рік, я чекаю, поки невістка з онуком поїдять, а потім поставлять переді мною тарілку з недоїдками. Це – моя їжа, те, чим я харчуюся, хоча всю пенсію їй віддаю.
Все це через мене, я розумію, через моє початкове ставлення до неї. Але ж… Та ні, я себе не шкодую і не жаліюся. І дітям, яким я не потрібна, нічого не скажу. Я в теплі, безпеці, чиста, не голодна. Просто виговоритися треба.
Думала про будинок перестарілих не раз. Але хто його оплатить, плюс там зовсім всі чужі. А Валя й онучок все-таки рідні мені.
Я на них зла не тримаю, не маю права ображатися.
Автор – Варвара К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com.