Три роки моєму Максиму не давали відпустки. І ось нарешті він її отримав! Не уявляєте, як ми цього чекали і раділи. І мали певні плани на свекруху.
Я справді поважаю і люблю маму чоловіка, вона прекрасна людина. Ні в що не лізе і не втручається, завжди ввічлива і тактовна, приходить лише за запрошенням, а якщо запитати чи попросити – завше дасть слушну пораду.
Скажу щиро, після весілля я чекала від мами Максима якихось фокусів, адже наслухалася розповідей про свекрух і їхні капості. Я тоді думала, що так у всіх. До того ж Галина Володимирівна вже була вдовою і пенсіонеркою. Я чекала, що вона буде втручатися в наше життя.
Трохи воно так і було. Вона щодня телефонувала Максу, і вони по годині говорили по телефону. Але на тому і все.
Коли у нас з Максимом народилася Соломійка, я вирішила, що час настав і тепер мама чоловіка точно оточить нас своєю турботою і повчаннями.
Але свекруха знову здивувала. Вона купила колиску, привезла нам купу пелюшок, повзунків та інших дитячих речей. І так само тихо зникла.
Ні, Галина Володимирівна ніколи не відмовлялася посидіти з онучкою, якщо я чи Максим її про це просили. Але ніколи не напрошувалась у няньки сама першою.
Так ось. Зібралися ми нарешті у відпустку в Карпати, знайомі дуже одне місце порекомендували. Рай для закоханих, та й не за всі гроші світу, цілком доступно.
Я поділилася з Максимом своєю ідеєю поїхати лише вдох, адже за 4 роки ми як батьки взагалі не мали часу для себе. А зараз довгоочікуваний відпочинок нарешті став реальністю.
Залишалося тільки вирішити питання з Соломійкою. Мої батьки живуть надто далеко, тому на них розраховувати ми не могли. Я запропонувала залишити дитину Галині Володимирівні. І чоловік доручив мені самій поговорити зі свекрухою.
Та без питань. Я взяла тортик, її улюблену каву і зайшла до свекрухи в гості. Вона зустріла мене з усмішкою, заварила ароматний напій. Я розповіла їй, що онучці пішло б на користь провести два тижні з бабусею, а її батькам – набратися сил в горах.
Галина Володимирівна уважно вислухала мене і відповіла:
“Оленко, я можу забрати до себе Соломійку хоч на все літо, мені не складно. Але скажи мені, коли ти ще зможеш поїхати з донечкою і Максимом в Карпати, як не зараз? Тобто всією родиною. Невже ти так легко відмовишся від цього шансу? Подаруй їй це диво на згадку! Повір мені, наші діти з нами не назавжди. Тому кожна мить поруч із ними чудова і неповторна”.
Слова свекрухи торкнулися глибин моєї душі. Я раптом усвідомила, що я не маю жодного спогаду про спільну поїздку в Карпати з моїми батьками.
Щоліта я жила у селі у бабусі. Батько працював за трьох. Весь його вільний час забирала робота. А коли тата не стало, виявилося, що мені зовсім нема чого про нього згадати.
Увечері я поговорила з Максимом. І ми поїхали в Карпати утрьох. А Галину Володимирівну я стала любити і поважати ще більше, адже ця мудра і добра жінка – справжній скарб. Всім бажаю добра!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.