– Три роки тому ця жінка повела себе вкрай кепсько: розвалила мою сім’ю, забрала у мене чоловіка, а у дітей батька, – розповідає 34-річна Уляна. – А зараз у нас зворотна ситуація: одружений він на ній, а дивиться на мене відданими очима. І я точно знаю – варто мені поманити його пальцем, він піде від дружини і повернеться до нас!
…Три роки тому в Уляни була прекрасна сім’я: турботливий уважний чоловік і дві красуні-дочнеки.
Молодша на той момент щойно народилася, старшій виповнилося чотири роки. Від народження дітей Уляна не працювала, сім’ю забезпечував чоловік Олександр, і справлявся з цим прекрасно. В Уляни і дочок було все, починаючи від наворочених і далеко не найнеобхідніших в побуті гаджетів по догляду за дітьми типу стерилізатора для пляшечок і відеоняні, і закінчуючи помічницею по господарству, чка приходила два рази на тиждень.
Здавалося, чоловік Олександр обожнював дружину і дітей.
– І де таких тільки знаходять? – зітхнувши, запитували в Уляни подруги про її чоловіка. – Просто принц на білому коні!
А потім на роботі у Сашка з’явилася ця Ліка, і все рухнуло.
– Там просто не було шансів! – зітхнувши, розповідає Уляна. – Вона відразу націлилася на Сашу і діяла за всіма правилами військового мистецтва. Куди там було мені з нею змагатися… Я тоді якраз була не в кращій формі, відразу після народження дитини, з немовлям і чотирирічкою на руках, вся в дітях. Я навіть не відразу і зрозуміла, що щось не так… Сашко вже і не ховався, всі все бачили і розуміли – одній тільки мені було невтямки…
Коли Сашко оголосив, що зустрів жінку свого життя і йде, тому що там у нього через два місяці народиться син, в Уляни просто земля пішла з-під ніг, настільки це було для неї несподівано. Але довелося змиритися.
Оформили розлучення, після якого Уляна з дочками опинилася в маленькій однокімнатній квартирі на околиці.
Життя налагоджували з нуля, і в перші роки було непросто.
Уляна звикла жити на широку ногу, рахувати гроші на їжу для неї було нонсенсом. Звичайно, після розлучення вона отримала аліменти, але грошей було тепер куди менше, ніж раніше. Про домробітницю, наприклад, тепер мова не йшла. Уляні довелося навчитися економити: довідатися про ціни на продукти, ловити знижки і розпродажі, викроювати і вигадувати – словом, жити так, як живе більшість людей в нашій країні.
Але зараз Уляна вже стала на ноги: вона працює, старша дочка вчиться в школі, друга ходить в садок. З дітьми їй дуже допомагає мама.
А півроку тому раптом в їхнє життя увірвався колишній чоловік Олександр. Дивиться сторінки Уляни в соцмережах, лайкає фото, рветься приїхати до дітей, а, приїхавши, спілкується більше з Уляною. Відкрито говорить, що шкодує про свій вчинок, що все ось так вийшло, і всіма силами натякає, що все можна повернути, якщо тільки Уляна дозволить.
В останній приїзд Сашка довелося його вже мало не силою виставляти за поріг.
– Треба ж так! – зітхає Уляна. – Варто було тільки заспокоїтися і почати будувати подальші плани на життя без чоловіка, як він – тут як тут… Всі вихідні він у нас, дружина обриває йому телефон – він не бере трубку, або коротко відповідає, що зайнятий. Просто дежавю: три роки тому я «їла» цю локшину про суботньо-недільні наради, ха-ха-ха. Не знаю, що робити. Сашка я більше не люблю, в глибині душі не пробачила. Жити з ним, як раніше, напевно, не зможу…
– Ти ще й думаєш? – сердиться мама Уляни. – Ну що ж, молодець. Подумай тоді про дітей! Напевно, все ж їм краще рости з рідним батьком, ніж з матір’ю розлученою! Поневірятися втрьох в однокімнатній квартирі?.. Та й у тебе, вибач, черги з кавалерів не вино за дверима. Кому потрібні чужі діти? І потім, так просто, чи що, стороннього мужика привести в будинок до двох дівчаток? Сашко непогана людина, до того ж рідний. В житті всяке буває. Треба вміти прощати і жити далі.
Все це Уляна розуміє. Мама, звичайно, права. Пора б, до речі, і мамі дати відпочинок – три роки вона у дочки на підхваті з дітьми. Забирає з садочка, сидить на лікарняних, допомагає зі школою. Якщо Уляна зійдеться з чоловіком, допомога в такому обсязі їй буде не потрібна.
А ще в глибині душі в Уляни ворушиться якийсь черв’ячок. Заманливо було б покарати «ту». Причому, тією ж монетою. Колись вона Улянку в такій ситуації не пожаліла. Ось нехай тепер подивиться, як це, коли тебе виставляють з дитиною за двері…
– Ну, вона перед тобою ні в чому не винна! – каже Уляні подруга Леся. – Тому і мстити їй не варто…
– Як це – «не винна»? – сердиться Уляна. – вкрала чоловіка з сім’ї з дітьми – і не винна?
– Уль, ну твій Сашко ж не дитина і не телятко на прив’язі, якого взяли за мотузочку і повели. Немає такого поняття «вкрала чоловіка»! Не можна вкрасти дорослу людину. Він сам прийняв рішення. Жінка тут ні до чого!
– Так, розповідай! – сміється Уляна. – Ось я зараз в тій же ситуації. Він чекає від мене рішучого кроку. І я можу «вкрасти» – запросто. Тільки пальцем поманю, і він піде, хоч він і доросла людина, і не телятко, ха-ха-ха! А можу не забрати, розумієш? І він залишиться з нею і з сином…
І як бути Уляні? Якби вона зважилися взяти блудного чоловіка назад, то зробила б це з практичних міркувань і заради дітей, щоб вони росли в повній сім’ї з забезпеченим рідним татом – або все ж головним аргументом було б «покарати ту»?
А може, і справді не варто входити в одну річку двічі? Як раніше вже не буде?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
