Це було на початку літа. Діти були в таборі на Закарпатті. Я багато гуляла і насолоджувалася життям. І якщо чесно, зовсім не згадувала, що чоловік щось там говорив, про вільні стосунки. Поки одного дня не застала дома на коридорі чужі “каблуки”. Я все розуміла, але до такого готовою не була. Але все закінчилося тим, що чоловік замість того, щоб розважатися, бо я закрила на все очі, почав ревнувати мене.
І нас доволі типова сім’я.
Таких сімей в нашому містечку можна знайти багато. Я з чоловіком Петром і двома дітьми, сином Іваном та донькою Анею живемо дуже добре. Принаймні, я так думала.
Чоловіку прийшлося багато працювати. Настільки багато, що він відкрив свій магазин.
Петро став непогано заробляти і ми вирішили, що краще мені залишитися вдома, займатися дітьми, хатніми справами, куховарити, прибирати і все інше.
Після шести років декрету це була звична справа для мене. Я дозволяла собі іноді виходити на каву, або ж прогулятися містом.
Найчастіше, це було коли Петро був вже вдома. Але іноді і це задоволення в мене забирали, бо чоловік теж хотів розважитися з друзями. Я була змушена знайти розвагу в межах квартири.
Це були і фільми, і книги, в якийсь момент я навіть почала в’язати. Мені це сподобалось, я навіть думала перетворити це на свій заробіток, наприклад в’язати шкарпетки і продавати.
Але Петро не одобрив, бо це на його думку забрало б забагато мого часу.
Я відмовилася від цієї задумки, але для себе все ще в’язала.
Майже 20 років спільного життя, діти стали вже майже дорослими. Ні син, ні дочка не потребували вже стільки тієї опіки як колись.
Іван та Аня ходили в школу, на гуртки, вона були в дома на вихідних і якийсь певний час по буднях. В мене появилось багато часу. Я чесно не знала куди себе діти.
Почала готувати багато, але швидко зрозуміла, що таку кількість наїдків ми не з’їдаємо. За весь час перебування дома, я вже далеко не та жінка, що була колись. Давненько за собою так не доглядала, бо все дітям.
Давненько не була з подругами, та і чесно за весь час їх просто розгубила. Я стала самотня. Але і мій чоловік не той кого я покохала. Петро став засиджуватися на роботі. І я вже навіть не знала чи це дійсно багато роботи чи то друзі чи ще хтось. Чоловік мені не доповідав.
Тож коли в нас з Петром появилось більше часу разом ми не знали, що з ним робити.
Якось чоловік почав наполягати на те, що нам потрібно освіжити стосунки, почав вмовляти, щоб зробити наші стосунки відкритими.
На це в Петра пішло багато часу.
Але в якийсь момент я зрозуміла, що він і так зможе без моєї згоди “ходити наліво”, тож краще, щоб я хоча б знала. Ми домовилися, обговорили правила.
Загалом все мало б бути не так погано. Чоловік мав би обговорювати зі мною, що він і з ким. Але не так склалося, як гадалося. Літо, діти в таборі. Я ж почала частіше гуляти, не було як згаяти час.
Одного дня заходжу в квартиру і бачу, що мій чоловік з іншою.
Петро нічого мені про це не казав і хоч ми домовилися про вільні стосунки я була розчарована.
Чесно, після того мені просто дах знесло. Майже 20 років вірності, а тепер я була зла і навіть в якийсь момент хотіла “віддати”, але все ж зупинилася – я нетака.
Все що я зробила, це віддалилася від Петра. Я не питала що, як і коли.
І ви знаєте, неочікувано, Петро почав ревнувати. Він почав дзвонити і перевіряти де я. Чоловік дзвонив ще й просив сфотографувати місце, де я знаходилася.
Після тих “інтриг” відбулася відверта розмова. З одного боку в нас сім’я, діти і 20 років шлюбу, а з іншого боку вільні стосунки…
Це все похитнуло наш шлюб і я вже й не знаю чи варто його зберігати.
А що думаєте ви? Як думаєте, хто винний, що таке сталося? Чи зберігати цей шлюб? Що думаєте про вільні стосунки?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!