Це було щось з чимось! Віктор не встиг навіть доїсти, як Катерина виплюнула мій сирник просто у серветку! Я тоді ледь стрималась, щоб не сказати щось зайве. Хіба це повага?

У нашій сім’ї Різдво завжди було святом тепла, затишку і традицій. Я печу сирник щороку – рецепт перевірений десятиліттями, кожен шматочок вбирає мою любов до близьких. Віктор, мій старший син, називає його «родзинкою свята», а мій чоловік Олексій досі хвалиться ним друзям. Тож коли цього разу Катерина, дружина мого молодшого сина Тараса, виплюнула його, я була в подиві.

Все почалося чудово: я накрила стіл із дванадцятьма стравами, як і годиться. Родина зібралася, Віктор із дружиною Олею принесли подарунки, Тарас із Катериною приїхали трохи запізно, але теж із настроєм. І все йшло гладко, доки я не винесла свій сирник.

– Ось, мої дорогі, вершина нашого вечора! – сказала я, ставлячи на стіл гарну таріль із сирником.

– Дякую, мамо, – посміхнувся Тарас, уже беручи собі шматок.

– Катерино, скуштуй, це особливий рецепт, – люб’язно додала я.

Катерина взяла маленький шматочок на виделку, трохи вагалася, а потім… виплюнула його в серветку. Всі за столом отетеріли.

– Це що було? – запитала я, намагаючись тримати себе в руках.

– Перепрошую, це не через вас… просто не можу, – почала вона, але зупинилася.

Я відчула, як в моєму серці піднімається хвиля обурення.

Після вечері, коли всі розходилися, я покликала Тараса на кухню.

– Синку, що це було? – тихо, але з докором запитала я.

– Мам, не ображайся, але Катя зараз… ну, трохи чутлива. – Він зітхнув і замовк.

– Це не пояснення! – обурилася я. – Вона могла хоча б не робити це перед усіма.

– Мамо, будь ласка, не перебільшуй. Це зовсім не те, що ти думаєш, – намагався заспокоїти мене Тарас, але я відчула, як образа оселилася в моєму серці.

Наступні кілька днів я не могла перестати думати про це. Катерина поводилася дивно останнім часом, але цього разу вона перейшла всі межі.

Через тиждень я вирішила поговорити з нею напряму. Зателефонувала Тарасу і повідомила, що прийду в гості.

– Мамо, можливо, це не найкращий час… – спробував він відмовити мене.

– Я лише хочу поговорити, синку, – відповіла я.

Коли я зайшла до них, Катерина виглядала розгубленою, але спокійно запросила мене сісти.

– Катю, мені потрібно з тобою поговорити, – почала я.

Вона трохи нервово подивилася на Тараса, який теж був поруч.

– Маріє, вибачте за той інцидент. Я не хотіла вас образити, – тихо сказала вона.

– Але ти ж розумієш, що це було принизливо? – не витримала я.

Катерина глибоко вдихнула, а потім подивилася на мене:

– Я при надії… І сирник, хоч і чудовий, викликав у мене нудоту.

Я відчула, як у грудях усе похололо.

– Чому ти мені одразу не сказала?

– Ми хотіли зачекати, поки мине перший триместр, – пояснив Тарас.

Я сіла і мовчки глянула на них. У ту мить я зрозуміла, наскільки помилялася.

– Пробачте мені, що я одразу вирішила найгірше, – сказала я, беручи Катерину за руку.

З того часу я багато чого змінила у своєму ставленні до неї. Ми почали більше спілкуватися, і я зрозуміла, що іноді треба приймати людей такими, якими вони є, навіть якщо вони не відповідають твоїм очікуванням.

А як ви ладнаєте зі своїми невістками чи зятями? Можливо, у вас були подібні ситуації? Поділіться порадами, бо я ще вчуся!