Мама чоловіка вийшла на пенсію цього року і заявила, що житиме з нами на старості років. Я люблю і поважаю свою свекруху, але вважаю її вчинок не розумним і егоїстичним.
Мені 35 років, ми з чоловіком Максимом одружені вже 15 років, у нас дуже добрі стосунки з його мамою Іриною Дмитрівною. Так вийшло, що цього року свекрусі виповнилося 60, і ми вітали Ірину Дмитрівну по Вайберу, бо ми в Києві, а вона – у Вінниці. Була. Вона подякувала за теплі слова і сказала, що вона має для нас новини. Краще б я їх не чула!
Ірина Дмитрівно працювала викладачем в університеті. тепер же вона переїхати до нас, щоб на старості років було кому за нею доглянути. Свекруха у мене хороша, за всі роки подружнього життя вона ні в чому не дорікнула мені. Можливо, мені пощастило, бо Ірина Дмитрівна живе далеченько від нас.
Ми не дуже часто бачилися зі зрозумілих причин: робота, діти. Минулого року чоловік їздив із сином до бабусі на канікули, вони трохи там побули, Максим розповів синові про своє дитинство, вони пожили у Ірини Дмитрівни два тижні. Після таких візитів свекруха стає ще добрішою, надсилає подарунки на свята, останнім часом пересилала гроші, щоби ми їх витратили на те, що необхідно.
Мама чоловіка ніколи ні в чому не потребувала. Вона працює у хорошому виші і нікого не містить. Чоловік став самостійним і почав працювати одразу після закінчення університету. На весілля мама Максима подарувала синові квартиру в столиці, там ми й стали жити, а коли син підріс, стало трохи тісно в однушці, але краще ніж нічого.
Подруги мені постійно кажуть, мовляв, тісно, треба розширюватися. Чоловік хоч і працює, але грошей ми ще не назбирали на житло більше. А ця квартира належить свекрусі. Хоча ми могли б продати цю квартиру та купити двокімнатну згодом, Максим вважає, що це не його квартира, і він не має права нічого вирішувати.
І ось Ірина Дмитрівна вирішила все майно у своєму місті продати та купити трикімнатну квартиру у нашому місті, щоб ми всі разом там жили! Мовляв, онукові кімната, нам із чоловіком і їй окрема, зрозуміло.
Я вже намагалася поговорити з нею і сказати, що це дуже так собі, м’яко кажучи, затія. Ми рідко бачимося, у нас різні звички, ну не уживемося ми всі разом під одним дахом навіть у трикімнатній оселі.
Але Ірина Дмитрівна хоче бути ближчою до дітей, і все тут. Вона надихнулася прикладом своєї подруги. У тієї подруги мама старенька, вона живе у селі, і подруга свого часу її не забрала до себе в місто, а тепер жуже хвилюється, щоб нічого не сталося. Ось свекруха і вирішила полегшити нам карму, так би мовити, переїзхати до нас вже зараз.
І коли я сказала, що краще їй оселитися в окремій квартирі, вона обурилася і сказала, що в новому місті нікого не знає, і в однокімнатній квартирі без друзів і родичів їй буде самотньо.
І ось вона до свят постане на нашому порозі, адже вчора повідомила, що все вже продала у Вінинці. І що мені тепер робити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
