Ця ситуація з нами трапилася на Старий Новий рік. Ми з дівчатами по-роботі поїхали на два дні до Києва. Поїздка ця була, як робочою, так і особистою. Дехто з нас ніколи не був в столиці України, тому нагоду, прогулятися по визначних місцях, ми проґавити не хотіли.
Я тоді забронювала всього три добрі ресторани, які вважалися найкращими в Києві, в які без попереднього бронювання ніяк не потрапити.
У нас із подругами намічався дуже насичений день у столиці України, тому що ми планували відвідати всі місцеві визначні пам’ятки.
День мав минути у чудовій компанії.
Проте за добу до призначеного дня наші плани змінилися докорінно. У нас намітилася зустріч із потрібними людьми, адже ми поєднували роботу з відпочинком.
Я зателефонувала ресторанам і зняла броню.
Я була впевнена, що зателефонувала до всіх трьох ресторанів. У зв’язку з тим, що мені потрібно було повністю змінити плани на день, мені потрібно було ще зателефонувати в різні місця. Я припускаю, що просто заплуталася і не зробила дзвінок в один з ресторанів.
Про це я дізналася тільки наступного дня, коли зі мною зв’язався незадоволений менеджер і повідомив, що вони на мене чекали, а я не з’явилася в призначений час, а потім додав, що у них все розплановано на тиждень вперед.
Я почала сперечатися, що попереджала. Проте менеджер мені сказав, що нашу броню ніхто не скасовував.
– Ви мені вибачте, може, вам не передали, що я дзвонила… – почала виправдовуватися я, бо вже почала сумніватися в тому, дзвонила я чи ні.
– Бажаю вам добре відпочити в столиці… – зло прошипіла мені у слухавку менеджер.
Зрозуміло, що вона не повинна була зі мною так розмовляти, навіть якщо я її підвела…
Після цього дзвінка у мене блискавично зіпсувався настрій.
У цей момент ми були в іншому районі і вийшли з чергової зустрічі і були дуже голодні.
Ми йшли вулицею і побачили затишний ресторан, він був із тих, у яких місце бронюють за тиждень.
Нас була пристойна компанія. Однак ми ризикнули зайти, раптом поталанить.
– Вибачте, місць немає! – відповіла дівчина. – Але якщо хочете, то можете посидіти в барі, правда, у нас навіть стільців може на вас не вистачити, але ми щось придумаємо.
У результаті ми погодилися посидіти в барі, пообіцявши, що швиденько перекусимо і підемо.
Ми сіли за барну стійку та зробили замовлення. Ми озирнулися і побачили, що в залі цілих п’ять порожніх столиків. Нам мали ось-ось принести замовлення.
Ми вирішили запитати, чи можна нам сісти за один порожній стіл швидко поїсти і піти?
У барі п’ють, а ми не п’ємо взагалі, а за барною стійкою не дуже зручно.
– Я не можу вас пустити за жоден із цих столиків, бо вони вже заброньовані.
– Якщо вони заброньовані на шість вечора, то ми встигнемо поїсти за п’ятнадцять хвилин і піти, – сказали ми.
– Якщо наші гості прийдуть трохи раніше, то складеться не надто приємна ситуація.
– Ну, ви ж самі знаєте, що раніше ніхто не приходить, а ми швидко поїмо і підемо.
– Вибачте, я не можу цього зробити.
Стало зрозуміло, що нам не вдасться умовити людину. І причина була не в тому, що персонал у ресторані був злий, а просто прилетів бумеранг за ту нескасовану броню. Швидше за все, той столик також берегли для нас і за нього нікого не пускали, а ми не з’явилися.
Нам принесли замовлення, ми швидко поїли, а за нашими спинами сиротливо стояли п’ять порожніх столів.
А ви вірите у життєвий бумеранг?
Фото ілюстративне
