iBilingua

Живу я з чоловіком в місті і виховую двох дітей, сина і донечку. А моя сестра Наталка залишилась жити на батьківському домівстві.

Так склалось життя, що мама нас виховувала одна, без чоловіка.

Та вже сім років, як і її немає з нами. Сестра моя пізно вийшла заміж, все ніяк не могла собі знайти пару.

Та згодом зустріла Івана, місцевого парубка. Той був на вісім років старшим за неї. Та це не лякало Наталку. Десь за рік часу сестра сповістила нам чудову звістку, вона при надії, а як згодом все вияснилося – двійнею.

Всі дев’ять місяців і сама поява на світ діток – були не легкими…

Вже в процесі розвитку хлопчиків було видно, що один з них відстає від свого брата. Мабуть, не відразу я почала помічати таке ставлення до дитини моєї сестри.

Поки Дмитрик ще не пішов у школу, наче все було гаразд. У школі він вчився за індивідуальною програмою навчання. З ним окремо займались педагоги.

Та результати знань були дуже низькі. Дмитрик погано сприймав навчальний матеріал. Зате фізкультура, трудове і образотворче, це були його предмети.

Я постійно приїжджала, телефонувала до сестри. Хотілось якось їй допомогти та підтримати. Та після втрати мами моя сестра сильно змінилась.

Дмитрик та Андрійко так звати моїх племінників, сильно відрізнялись за характером. Андрійко здорова дитина, та мало цікавився домашніми клопотами.

Більше його цікавило навчання, і відпочинок в своїй кімнаті. Чого не можна сказати про Дмитрика. Ця дитина цікавилась усіма роботами, де потрібно задіяти свої ручки.

Хоч і розмовляє він не виразно, зате хоче багато інформації тобі розповісти.

Цими вихідними я приїхала до сестри допомогти картоплю викопати. Зібралось ще двоє сусідів і Дмитрик з нами пішов на поле. Андрійко в цей час ще спав, тай він не дуже охочий до роботи.

Та моє серце розривалось там на полі. Вперше я зрозуміла, що у моєї сестри серйозні проблеми. Вона постійно “бурчала” на Дмитрика, спочатку чіплялась, що він не так все робить. Потім почала вигукувати, щоб він тримався від неї подалі, адже сильно дратує її його розмова.

На всі мої заспокоєння вона реагувала неадекватно.

Та Дмитрик чемно слухав всі заперечення мами. Так вже сильно хотів їй вгодити. Та вона вкінці почала до нього говорити, що скоро відправить його в інтернат, бо він її сильно нервує.

– Як так можна говорити про свою ж дитину. Ти мама, ти привела його на світ сама, він ні в чому не винен. Він так шукає твоєї похвали. Йому потрібна твоя любов і більше нічого. Він старається бути тобі корисним, а ти відштовхуєш його від себе.

Та моя сестра ставала сама не своя від моїх слів. І чути нічого не хотіла. Любить лише Андрійка, а Дмитрик їй не потрібен. Інколи в мене проскакує така думка, забрати Дмитрика до себе жити.

Читайте також: В цей день мама вирішила, що ми будемо копати картоплю, адже у зятя вихідний, тай ще й фірман вільний. Ну а які плани у мене – ніхто і не спитав. Того дня я мала важливу поїздку до лікаря, яку я аж ніяк не могла відкласти. Я сама воджу машину, та до Львова зазвичай їду з чоловіком. В цей раз я також планувала їхати з Мирославом, та мама сказала мені: “Роби що хочеш, а ми з зятем копаємо картоплю”. Так я і вирішила пуститися в дорогу сама

Але ж я розумію, йому потрібна не я, а рідна мама. Він так з любов’ю про неї мені розказує. Він так хоче їй сподобатись. Та з моєю сестрою коїться щось не те. Я не можу її зрозуміти.

Як допомогти їм? Я навіть не знаю до кого податись за допомогою.

Можливо, серед читачів є люди, які мені нададуть потрібну інформацію.

Наперед вам завдячую.

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!