— Твоє прання обернеться сльозами, побачиш — прошипіла мені в обличчя свекруха, коли я закинула останню партію білизни. Я лише розсміялася їй в очі, зневажаючи старі забобони, проте цей Новий рік виставив мені рахунок, який я не зможу оплатити до кінця життя.

Бабусині застереження зазвичай здаються нам відлунням минулого, яке не має нічого спільного з сучасним ритмом життя. Софія завжди вважала себе людиною раціональною, яка вірить у логіку, графіки та вчасне виконання побутових справ. Вона працювала в офісі, де кожен звіт мав бути поданий до дедлайну, і такий підхід переносила на власну оселю. Петро, її чоловік, часто жартував, що вона намагається впорядкувати навіть хаос, але його це цілком влаштовувало.

Перед самим святом Софія відчула неабияке піднесення. Вона запланувала ідеальний вечір: нова сукня, вишукані страви та кришталева чистота навколо. Але була одна перешкода — величезний кошик із брудною білизною, який накопичився за останні робочі дні року. Свекруха, пані Марія, заїхала до них двадцять дев’ятого грудня, щоб передати домашні гостинці. Побачивши, як невістка сортує речі біля пральної машини, вона раптом змінилася в обличчі.

— Софійко, дитино, не роби цього зараз. Зачекай до другого січня. Напередодні перехідного часу не можна вимивати успіх з дому. Старі люди казали, що вода в цей період забирає силу сім’ї.

Софія лише посміхнулася, намагаючись не образити жінку.

— Мамо, це просто прання. Машина сама все зробить, я навіть рук не замочу. Не вірте у ці казки про прикмети.

— Справа не в руках, а в енергії — тихо відповіла пані Марія, поправляючи хустку. — Ти закручуєш вихор, який може винести з хати те, що тобі дороге.

Петро, який саме заходив до кухні, лише підморгнув дружині. Він теж не надавав значення таким словам. Коли гостя пішла, Софія рішуче натиснула на кнопку старт. Вона відчувала задоволення від того, що все йде за планом. Барабан закрутився, а разом із ним, здавалося, почав обертатися і сам час.

Тридцяте грудня почалося з дивного відчуття тривоги. Коли Софія діставала випрані речі, вона помітила, що її улюблена святкова сукня, яку вона випадково поклала разом із джинсами, змінила колір. Глибокий синій перетворився на брудно-сірий з плямами. Це був перший дзвіночок, але жінка списала все на власну неуважність.

— Петро, ти бачив мою сукню? — запитала вона, коли чоловік повернувся з магазину.

— Ні, люба. Щось сталося?

— Вона зіпсована. Доведеться терміново шукати щось інше.

— Не хвилюйся, ми знайдемо вихід. Головне, що ми разом.

Але разом ставало дедалі важче. Того ж вечора на кухні раптом зник світло. Петро намагався полагодити проводку, але з’ясувалося, що проблема десь глибоко в стіні. Весь вечір вони провели при свічках, що спочатку здавалося романтичним, але неможливість приготувати складні страви для святкового столу почала дратувати Софію.

Тридцять перше грудня стало справжнім випробуванням. Зранку з’ясувалося, що вода в крані тече ледь помітною цівкою. Сусіди зверху щось ремонтували, і через це тиск у системі впав до мінімуму. Софія стояла посеред ванної кімнати, дивлячись на напівпорожню склянку, і згадувала слова пані Марії про воду.

— Петро, ти не повіриш, але в нас майже немає води — крикнула вона з ванної.

— Це просто збіг, Софійко. Зараз піду до сусідів і все з’ясую.

— Ти вже годину збираєшся щось з’ясувати. Спершу світло, тепер вода. Тобі не здається це дивним?

— Ти починаєш вірити у забобони моєї мами? Це на тебе не схоже.

— Я просто хочу, щоб усе було нормально! — вигукнула вона і вперше за довгий час відчула, як сльози підступають до очей.

День минав у метушні. Софія намагалася врятувати свято, але все валилося з рук. Вона розбила улюблену вазу, яка була подарунком на весілля. Потім з’ясувалося, що гості, яких вони чекали, не зможуть приїхати через раптову хуртовину, яка заблокувала виїзд із міста. Софія і Петро залишилися самі в темній квартирі, де ледь жевріло кілька свічок.

— Може, підемо на головну площу? — запропонував Петро, намагаючись розрядити атмосферу.

— У такому настрої? Я навіть не можу нормально помитися.

— Давай просто спробуємо забути про всі ці негаразди. Новий рік — це новий початок.

Вони вийшли на вулицю, сподіваючись на магію свята. Але холодний вітер швидко прогнав їх назад. Коли годинник пробив північ, замість радості Софія відчула пустку. Вона дивилася на вогні міста крізь замерзле вікно і думала про те, що іноді ми самі провокуємо обставини, ігноруючи тисячолітній досвід інших.

Ранок першого січня зустрів їх тишею. Софія прокинулася від того, що в квартирі стало зовсім холодно. Опалення вимкнулося. Вона пішла до кухні і побачила Петра, який сидів за столом, обхопивши голову руками.

— Що трапилося? — тихо запитала вона.

— Мені щойно зателефонували. Проект, над яким я працював півроку, скасували. Фінансування припинили з сьогоднішнього дня.

Софія сіла поруч. Вона не знала, які слова знайти. Весь цей час вона думала про побутові дрібниці, про прання, воду і сукню, а виявилося, що вихор, про який попереджала свекруха, зачепив набагато серйозніші речі.

— Петро, невже це все через те, що я її не послухала?

— Ти про прання? Софія, це просто обставини. Не шукай містики там, де її немає.

— А якщо є? Якщо ми своєю самовпевненістю руйнуємо тонкі зв’язки зі світом? Мама казала, що не можна вимивати силу. Може, я справді щось порушила.

— Нам просто потрібно заспокоїтися.

Протягом наступних кількох днів ситуація не покращувалася. Софія відчувала, як між нею та Петром росте стіна. Вони перестали обговорювати плани на майбутнє, бо майбутнє здавалося туманним і непривітним. Кожна спроба щось виправити приводила до нових дрібних невдач.

Одного вечора вона знову зателефонувала пані Марії.

— Мамо, ви були праві. Все пішло не так.

— Дитино, я не хотіла тебе лякати. Але є правила, які ми не створювали, тому не нам їх змінювати. Кожен час має свою дію. Час перед святом — це час збирання, а не очищення через воду.

— Що мені тепер робити?

— Просто зупинися. Перестань боротися з обставинами. Прийми цей спокій, навіть якщо він тобі здається похмурим. І чекай.

Софія поклала слухавку і довго дивилася на порожній кошик для білизни. Він був ідеально чистим, як і все в її домі, але в серці панував безлад. Вона зрозуміла, що зовнішня чистота не варта того, щоб втрачати внутрішню рівновагу та спокій близьких людей.

Минув тиждень. Опалення ввімкнули, світло більше не зникало, але Петро все ще шукав нову роботу, а Софія не могла позбутися відчуття провини. Вона дивилася на ту сіру сукню, яка колись була її гордістю, і бачила в ній символ своєї впертості.

Ця історія змусила її інакше поглянути на багато речей. Можливо, наші предки знали щось таке, що ми втратили в гонитві за ефективністю. Тепер вона знає, що іноді краще залишити кошик повним, ніж залишитися з порожньою душею в ідеально випраній оселі.

Чи вірите ви в те, що недотримання народних звичаїв може справді змінити хід подій у вашому житті, чи це лише низка прикрих збігів, які ми самі пов’язуємо в один вузол?

Якщо ця розповідь була вам близькою, будь ласка, поставте свою вподобайку і обов’язково напишіть у коментарях свою думку, адже це дуже важливо для нас. Які прикмети у вашій родині вважаються найбільш значущими, і чи траплялося вам шкодувати про те, що ви ними знехтували?