– Ти думаєш, це нормально так говорити? – раптом не стрималася Ірина, моя дружина, і її слова зупинили всіх за столом. – Борис старається для всіх нас, а ти навіть “дякую” не скажеш?

Це було минулого Різдва, і той вечір назавжди залишиться у моїй пам’яті не як свято єднання, а як момент, коли наша сім’я тріснула навпіл.

Ми зібралися вдома в теплій компанії. Я, моя дружина Ірина, наших двоє дітей – Андрій і Марійка, і мій брат Борис з його родиною. Як завжди, ми планували гарно провести час: святкова вечеря, подарунки, жарти і сміх. Але цього разу атмосфера була напруженою ще з порогу. Борис прийшов зі своєю дружиною Тетяною, явно в поганому настрої. Він навіть не приховував невдоволення – критикував усе, починаючи з прикрашеної ялинки, закінчуючи їжею на столі.

– Що це за вареники? Тісто тверде, наче гумове! – кинув він з такою мімікою, наче з’їв щось зіпсоване.

– Тобі не догодиш! – відповіла Ірина і демонстративно поставила перед ним ще одну тарілку. – Їж, або не їж, вибір за тобою.

Але це був лише початок. Після вечері ми зібралися біля ялинки, щоб розгортати подарунки. Я старанно вибирав для Бориса набір інструментів, знаючи, що він давно хотів оновити свій. Але реакція була зовсім не такою, як я очікував.

– О, набір інструментів, – пробурмотів він з іронічною посмішкою. – Минулого року шкарпетки, тепер це. Що далі?

У цей момент я відчув, як щось у мені луснуло. Але перш ніж я встиг сказати слово, Ірина не стрималася.

– Ти взагалі розумієш, скільки часу і сил йде на те, щоб знайти подарунок, який тобі сподобається? Але тобі все не так!

– Не втручайся, це між мною і братом, – відповів Борис холодно, і їхній погляд перетворився на справжню битву. – А ти, Петре, міг би хоч раз подумати про щось серйозне.

– Серйозне? Це Різдво, Борисе! – не витримав я. – Чому ти завжди знаходиш спосіб усе зіпсувати?

І тут почалося. Тетяна, дружина Бориса, встала і почала захищати чоловіка. Андрій і Марійка, наші діти, також не залишилися осторонь і почали сперечатися між собою про те, хто винен у конфлікті. Голоси підвищувалися, атмосфера розпалювалася, і врешті-решт Борис із сім’єю пішов, голосно грюкнувши дверима.

Наступного дня ми з Іриною навіть не могли нормально поговорити. Вона виглядала розчарованою, а я відчував провину. Мені було важко, що таке сталося між нами і моїм братом. Ми не розмовляли цілий рік. Жодного дзвінка, жодної зустрічі. Навіть діти перестали спілкуватися між собою, і це мене найбільше турбувало.

Проте, наближався грудень, і я зрозумів, що більше так не можу. Одного вечора я взяв телефон і набрав номер Бориса. Він відповів після третього гудка.

– Що тобі? – його голос був холодним, але я вирішив не здаватися.

– Давай зустрінемося. Просто поговоримо. Я хочу все виправити.

Ми зустрілися в кафе неподалік. Борис виглядав напруженим, але погодився вислухати мене. Я вибачився за той вечір, пояснив, що мені справді шкода, і що я хочу, щоб ми знову були близькими, як раніше. Він мовчав кілька хвилин, а потім зітхнув.

– Знаєш, мені теж було важко. Я злий на тебе, але ще більше на себе. Ми обоє винні, що дозволили емоціям взяти верх.

Ми домовилися, що цього Різдва будемо святкувати окремо, але обов’язково зустрінемося після Нового року. Я запропонував провести разом обід, де будемо без претензій і конфліктів. Борис погодився.

Це був важкий урок для нас обох. Я зрозумів, що сімейні сварки – це нормально, але важливо вчасно знайти сили і бажання все виправити. Борис і я зробили перший крок до примирення, і я сподіваюся, що наступного року ми знову зберемося всі разом за святковим столом.

А як ви справляєтеся з конфліктами в родині? Що робите, коли суперечки стають неминучими? Мені цікаво дізнатися ваші думки та поради.