fbpx
Breaking News
Тільки щира молитва допоможе зберегти любов у сім’ї і злагоду у вашому домі. Ось яку молитву варто читати за ваших рідних
Я вже розповіла про весілля всім своїм подружкам і родичам, попередила дружок, якого кольору сукні їм слід зшити. Мої батьки теж по серйозному готуються до святкування. Якщо я зараз все відміню або захочу перенести, то до мене виникне тисячу питань
Ще раніше, мені попався в інтернеті цей незвичний рецепт налисничків. І ось, сьогодні, на масляну я таки їх приготувала. І ви знаєте, жалію, що не зробила цього раніше. Дуже смачно!
Я взагалі не розумію, навіщо він йому здався і чому винна весь час я. Таке відчуття, що йому нічого взагалі не потрібно, хоча до РАЦСу він мене повів, не я його потягла, і рішення народити дитину було спільним. А тепер я вічно в усьому винна
Мої батьки всім родичам та знайомим хвасталися, як вдало вийшла заміж їх дочка, а тим би лиш позаздрити. Та що там казати, я й сама колись думала, як же мені пощастило. У мене найкращий та найрозумніший чоловік на світі. Та все це закінчилось в один фатальний день
життєві історії
– Ти моя мама, так? – пошепки запитав маленький Женя, притулившись до бабусі

Минуло чимало часу, перш ніж Оля знову опинилася в рідному місті. З кожним роком її тягло сюди все наполегливіше.

І нарешті в один з відпусток вона вирішила з’їздити в рідне місто. Проходячи повз крайньої хати,Оля раптом згадала, що тут жила мати однокласниці Людмили з онуком, і, глянувши на подвір’я, мимоволі зупинилася.

На ганку, сиділа згорблена стара. Віддалік на піску грав хлопчик років чотирьох. Несподівано засміявшись, він кинувся до ґанку, тримаючи в витягнутих руках синього матерчатого зайця.

Підбігши, малюк почав щось швидко говорити старій. Однак при цьому він так голосно, заливисто сміявся, що слів розібрати було неможливо. Раптом малюк помітив Оля і, умолкнув, із цікавістю дивився на неї. Стара теж повернула голову до хвіртки.

І тут Оля, хоча і не без зусиль, визнала в ній ту срібну жінку, яка просила її колись віднести молоко на сусідню вулицю. Але як же змінилася вона з того часу! Вони мовчки довго дивилися один на одного.

– Заходь, дочко … Перш ніж вимовити це, стара кілька разів з шумом увібрала в себе повітря.

Повагавшись,  Оля відкрила хвіртку і увійшла у двір.

– Добридень…

У відповідь стара лише мовчки кивнула головою.

– Як тебе звати? – запитала Оля хлопчика.

– Женя … – А ти хто? – Я? ..-  Оля не відразу знайшлася що відповісти. І тут стара хрипко промовила:

– А я впізнала тебе Олю. – А Люся-то моя так і пропала … Видно, пропаду, не дочекавшись … А це внучок Люсін.- Стара погладила по голові притиснувся до неї Женю.

– Я-то йому прабаба … Їй явно хотілося виговоритися, але сил було мало, і тому після кожної фрази вона змушена була зупинятися, часто облизуючи сухі, зморщені губи і при цьому глибоко і важко дихаючи.

– Ось без батька, без матері росте … Ти піди пограй, Женечка … Пограй, милий … А ми поки з тіткою поговоримо …

Хлопчик, помовчавши, відійшов до купи піску, однак, граючи, раз у раз поглядав на них.

– Вітя, онук-то мій перед армією дружив з його матір’ю – з Лузький, – неголосно сказала стара, показуючи очима на Женю.

– А як взяли Вітю в армію, тут незабаром я і дізналася, що в скруті вона … Написала Віті. А він, паршивець, відповідає: не мій, мовляв, у ній, каже, окрім мене, інші були … Як онук появився на світ, я її провідала. А вона і не дивиться на мене … Гостинців моїх не бере … Потім я дізналася: відмовилася вона від синочка свого … Сама в інше місто покотила, а Женю в притулок віддали … Зібралася я туди, подивитися хоч, який він з себе щось …

– Приїхала, глянула.

Губи старої судорожно затремтіли, і вона кілька секунд не могла вимовити ні слова. Нарешті, зробивши зусилля, промовила:

– Глянула це я: ну є Вітя! Так, милі, кажу, який же він сирота! Правнук він мій! Віддайте, кажу, мені його! .. Картки їм Вітині возила. Насилу погодилися … Своєму написала: що ж ти, негідник, робиш сина сиротою зробив ?! А він, паршивець, в докір мені і зовсім додому не повернувся: на будівництво завербувався – няньчити, мовляв, сама, а я ніби як ні до чого! ..

Тепер на Півночі … Гроші іноді шле: то десятку, то двадцятку … Але все більше листівки на свята … А про синочка ні півслова … – Стара знову надовго замовкла. Потім заговорила знову, дивлячись кудись у далечінь:

– Я тобі зізнаюся, іноді ніби вже й не рада, що взяла його … Адже через нього Вітенька я позбулася – підтримки моєю єдиною … Та й моє справу з дитям возитися? Руки, ноги не в ладу зі мною. Повіриш, ледве до хвіртки доходжу. Ноги ніби палиці – не гнуться. І все хужее і хужее мені … І як далі бути – не знаю …

Саме час назад його в притулок везти. Так душа протестує: присохла до нього – відривати боляче … Оля, схвильована її розповіддю, продовжувала стояти перед нею, немов очікуючи продовження. Вона розгублено озирнулася на хлопчика.

Його погляд – пильний, не за віком допитливий – вразив і навіть трохи збентежив Олену. Але вона змусила себе підійти до Жені. Присівши поруч, ласкаво попсувала його по волоссю. В очах хлопчика блиснув радісний вогник.

Схопившись на ноги, він відбіг до ганку і, повернувшись, простягнув їй синього зайця. Зачеплена його несподіваним поривом – адже це була, як встигла вона помітити, єдина його іграшка!

Оля підхопила Женю на руки. І він не тільки не затявся, а, навпаки, обвивши руками її шию, припав теплим чолом до її щоці. Дотик хлопчика було таким щиро-довірливим, що у Олі від хвилювання виступили сльози.

Вона відчула, що готова стояти так дуже довго, вбираючи запах його м’якого волосся, відчуваючи на своєму обличчі його легкий подих. Раптово щось холодне торкнулося її руки. Оля, здригнувшись, обернулась: перед нею стояла стара. Це її пальці обпекло її холодом.

Однак Оля тут же забула про це – настільки її вразили очі бабусі: ще недавно сонно-побляклі, вони тепер були сповнені живого вогню і якийсь нестримної радості.

Губи старої невпинно ворушилися, наче вона щось намагалася, але ніяк не могла вимовити. Олі здалося, що вона хоче про щось попросити її, і, бажаючи допомогти їй, вона якомога м’якше спитала:

– Що?

Не відповівши, стара перевела погляд на Женю, і Оля побачила, як різко змінився вираз її очей – в них тепер були біль і відчай. І свідомість Олени несподівано пронизав здогад, що здалася їй неймовірною.

Її душевне сум’яття, мабуть, тут же передалося очам, що відразу помітила стара. З благанням дивлячись на Олю, вона, як би підбадьорюючи, квапливо затрясла головою. При цьому губи її судорожно засмикалися, а з грудей вирвалося хрипке клекіт, схоже на схлипування.

Женя теж, здавалося, про щось здогадувався і допитливо дивився то на Олю, то на стару. Нарешті тієї вдалося трохи вгамувати тремтіння в губах, і, дивлячись на хлопчика, вона уривчасто промовила:

– Це … мамка … твоя …

Женя пильно подивився на Олю, потім з сумнівом – на бабусю, знову – на Олю і раптом слабо посміхнувся їй, з надією чекаючи її реакцію, яка і повинна була все визначити для нього.

Побачивши цю боязку посмішку, повні тривожного очікування хлоп’ячі очі, Оля рвучко притисла Женю до себе. Через хвилину вона згадала про стару. Та як і раніше стояла перед нею.

Запалі щоки її були вологими від сліз, але очі, спрямовані на хлопчика, здавалися сухими. Коли її рука потягнулася раптом до Жені, Оля злякано притиснула його ще міцніше до себе: встигнувши за ці секунди звикнути до думки, що хлопчик тепер невіддільний від неї, вона вже як би висувала на нього права, і найменший натяк на те, що його можуть відібрати в неї, викликав її протест.

У тривожному очікуванні стежила Оля за рукою старої і зітхнула з полегшенням, коли та, перехрестивши хлопчика, втомлено опустилася на ганок …

Хіба можна залишити цього хлопчика з зовсім хворою і старенькою бабусею, і тим більше віддати його в дитбудинок, – думала Олена. Не маючи своїх дітей, вона прийняла рішення усиновити Женю.

А маленький Женя був радий і щасливий, що до нього приїхала мама. Він обіймав своїми рученятами її за шию і шепотів на вухо: «Ти моя мама, так?»

Related Post

facebook