— Ти відмовляєшся від безкоштовної розкоші? — здивовано вигукнула Тетяна, коли я попросив її забути про оплачений тещею Дубай. Я зрозумів: моє бажання побути з дружиною наодинці вже перетворилося на справжній виклик для всієї нашої родини.

Віктор сидів у своєму кабінеті, поклавши голову на руки. У кімнаті панував ідеальний безлад, що чітко відображав стан його душі. Нещодавно він одружився, і, здавалося б, мав бути на сьомому небі від щастя, проте в його житті з’явилася незмінна супутниця — його теща Світлана.

Вони познайомилися з Тетяною ще в університеті. Їхнє кохання було, як у кіно: стрімке, пристрасне і з обіцянками вічного щастя. Проте, одразу після заручин, Віктор помітив деякі тривожні дзвіночки, які тоді, на хвилі ейфорії, він списав на надмірну турботу матері про єдину доньку.

Світлана була жінкою владною, із непохитною вірою у власну правоту та неабияким фінансовим ресурсом, який вона не соромилася демонструвати.

— Ти впевнений, що Тетяна не змерзне у цій легенькій сукні? — запитувала Світлана щоразу, коли вони збиралися на побачення.

— Мамо, я ж не дитина, — відмахувалася Тетяна, але Віктор бачив, як вона стискає губи.

Згодом, ці питання переросли у вказівки.

— Вікторе, чи ти не міг би пересунути цю вазу? Вона псує всю композицію вітальні, — командувала теща під час їхнього першого спільного обіду в її будинку.

Після весілля, яке, до слова, було повністю організоване Світланою, починаючи від вибору дати і закінчуючи кольором серветок, Віктор сподівався, що його життя налагодиться. Вони з Тетяною мали жити окремо, подалі від материнського ока, але Світлана, як виявилося, думала інакше. Вона регулярно навідувалася до них, іноді з ночівлею, навіть не попереджаючи.

— Я ж хвилююся за вас, дорогенькі, — казала вона, розкладаючи свої речі в гостьовій спальні. — Як ви тут без мене?

Та справжній подив Віктор пережив, коли мова зайшла про медовий місяць. Вони з Тетяною мріяли про романтичну подорож до Італії, де вони хотіли мандрувати маленькими містечками Тоскани. Вони вже забронювали невеличкий готель у Флоренції і купили квитки.

— Вітю, я маю тобі дещо сказати, — почала Тетяна одного вечора, виглядаючи збентеженою.

— Що таке?

— Мама теж поїде з нами.

Віктор відчув, як у нього перехопило подих.

— Що — поїде — з нами? Таню, це ж наш медовий місяць!

— Я знаю, але… вона сказала, що хоче зробити нам великий подарунок, — Тетяна опустила очі. — Вона повністю оплатила нам найкращий п’ятизірковий готель на узбережжі Амальфі, невелику яхту на два дні та екскурсію на острів Капрі. Це дуже дорого, Вітю, ти б знав.

— І за це… ми повинні взяти її з собою?

— Це була її умова, — зізналася Тетяна, її голос ледь чутний. — Вона сказала, що її лікар порадив їй поїхати до моря, а одній їй нудно. І вона не хоче, щоб ми відмовлялися від такого розкішного подарунка. Вона ж заради нас старалася.

Віктор відчував, як у його жилах кипить кров. Йому було не потрібне її золото, йому була потрібна його дружина і їхнє спільне, самотнє свято. Але ж Тетяна вже погодилася. Для неї матеріальні блага, що надавала її мати, завжди мали більшу вагу, ніж Вікторові почуття та бажання.

— Таню, але ж ми забронювали Флоренцію…

— Це можна скасувати, — швидко відповіла Тетяна. — А про Амальфі ми мріяли, це ж романтичніше, Вітю. І яхта! Уяви собі!

Наступні два тижні Віктор жив, як у тумані. Італія була чудова, без сумніву, але їхній медовий місяць перетворився на сімейний відпочинок із суворим режимом Світлани.

— Вікторе, що це за шум? — будила Світлана щоранку о сьомій годині, коли Віктор намагався приготувати сніданок. — Ти не міг би бути тихішим? Мені ще потрібно зробити гімнастику.

— Тетяно, чому ти одягла цей купальник? — обурювалася теща на пляжі. — Він занадто відкритий. Люди ж дивляться. Я тобі вчора купила новий, більш елегантний.

Коли Віктор намагався усамітнитися з дружиною, Світлана завжди знаходила спосіб їх перервати.

— О, ви тут, діточки? — з’являлася вона на балконі. — Я щойно замовила нам масаж. Вікторе, твій час через п’ятнадцять хвилин. Не запізнюйся.

Якось увечері, коли вони сиділи втрьох у дорогому ресторані, Віктор не витримав. Вони обговорювали їхні майбутні плани.

— Ми б хотіли на наступний рік поїхати на острів Крит, — сказав він, обережно дивлячись на тещу. — Тільки ми двоє.

Світлана засміялася, мелодійно і холодно.

— На Крит? Дорогий мій, ну що ти там забув? Там же тільки пекуче сонце та старі готелі. Ви зі мною поїдете до Дубая. Я вже розмовляла з агентом. Буде найкращий готель — із власним пляжем та неймовірними басейнами.

— Але, Світлано Іванівно… — спробував заперечити Віктор.

— Не сперечайся, Вікторе. Я ж знаю, як краще. Ви ще молоді, а я маю досвід. Ви не можете відмовитися від такої можливості. Тим більше, я сама оплачу всі ваші витрати.

Тетяна миттєво підтримала матір.

— Вітя, це ж Дубай! Це ж розкіш! Мама завжди знає, що нам потрібно. І це буде набагато дешевше для нас. Ми ж хочемо відкладати на квартиру, пам’ятаєш?

Ось тут Віктор і зрозумів: не гроші були справжньою проблемою, а **влада**, яку вони давали Світлані над життям її доньки, а тепер і зятя. І те, що Тетяна завжди приймала цю владу, бо не хотіла відмовлятися від комфорту та багатства.

Кожен їхній відпочинок, планування якого починалося з мрій Віктора про тишу і романтику, закінчувався тріумфом Світлани, яка фінансувала і контролювала все. Завжди.

Через рік Віктор знову стояв перед тією ж дилемою. Вони планували короткий зимовий відпочинок, і він уже бачив у календарі місце для Світлани. Він сидів у своєму кабінеті, дивлячись на їхню весільну фотографію. Тетяна посміхалася, її обличчя світилося щастям, а поруч стояла Світлана, з ледь помітною, але переможною усмішкою.

Він підвівся, набрав у легені повітря і пішов до Тетяни. Він знав, що вона знову піддасться матері, але він мусив спробувати.

— Таню, ми поїдемо в Карпати. Тільки вдвох. На кілька днів. Потрібен тихий готель, без усього цього пафосу.

Тетяна підняла на нього свої великі блакитні очі.

— Вітя, але ж мама вже купила к’витки на Мальдіви. Каже, що це її останній шанс побачити океан у цьому році. Вона вже оплатила найкращу віллу, там три спальні, звичайно.

— А нас вона запитала? — запитав Віктор, його голос був спокійним, що лякало навіть його самого.

— Вітя, не починай! Це ж Мальдіви! І тихіше, мама у вітальні. Це ж така можливість!

Віктор глибоко зітхнув. Йому стало зрозуміло, що він одружився не лише на Тетяні, а й на її матері.

Наступного дня Віктор знайшов у своїй поштовій скриньці два квитки до Карпат. Тільки два. І бронювання маленького дерев’яного будиночка. Він поклав їх до кишені. Він відчував, що це буде найважча розмова в його житті, але він має поставити крапку.

Коли він прийшов додому, Тетяна та Світлана вже чекали на нього. Світлана тримала в руках яскраву брошуру з рекламою Мальдів.

— Вікторе, ми вже майже готові! — щебетала вона. — Я купила тобі нові шорти!

— Світлано Іванівно, я нікуди не поїду, — сказав Віктор.

У кімнаті запала тиша.

— Що ти сказав? — запитала Світлана, її голос став крижаним.

— Я сказав, що я поїду до Карпат. Сам, — Віктор виклав квитки на стіл. — Або з Тетяною. Але тільки вдвох. Це наш вибір. Не ваш.

— Вікторе, ти збожеволів? — вигукнула Тетяна, підхоплюючись з дивана. — Ти відмовляєшся від безкоштовної розкоші? Від Мальдів?

— Я відмовляюся від контролю, — відповів Віктор. — І від життя за вашим сценарієм. Таню, якщо ти хочеш справжнього шлюбу, то нам потрібен час для себе. Якщо ти обираєш маму… то я поїду сам.

Світлана розридалася, немов у фільмі.

— Він мене ненавидить! Він хоче розлучити нас! Після всього, що я для вас зробила!

Тетяна стояла між ними, розгублена, не знаючи, яку сторону обрати. Її обличчя було сповнене болю і збентеження. Вона дивилася то на маму, то на чоловіка.

— Таню, скажи щось! — вигукнув Віктор.

— Вітя, ну чому ти такий? — вона ледь не плакала. — Чому ти не можеш просто прийняти подарунок?

Ці слова боляче відгукнулись по Віктору. Він зрозумів, що для неї його почуття, його потреба у приватності, його чоловіча гідність були менш важливими, ніж комфорт, який забезпечувала її мати. Він мовчки взяв ключі та вийшов.

У дверях він чув, як Тетяна вигукує його ім’я, а Світлана голосно плаче, звинувачуючи його в невдячності.

Яка ж буде кінцівка у цієї історії? Чи поїде Тетяна з Віктором до Карпат, залишивши розкішні Мальдіви і маму? Чи обере вона матір і фінансову стабільність, поставивши хрест на своєму шлюбі?

А ви, дорогі читачі, на чиєму боці в цій історії? Чи має теща право фінансувати спільний відпочинок за умови присутності на ньому? І що важливіше у шлюбі: романтика і приватність чи гроші?

Напишіть свою думку в коментарях. Мені справді важливо знати, що ви думаєте.

І не забудьте поставити свою вподобайку цій історії, якщо вона зачепила вас. Ваша підтримка допомагає нам ділитися справжніми історіями життя.