Ми вирішили жити разом, але чи добре ми подумали.
– Та не бійся ти! Мати в мене що треба! Вона все зрозуміє, до того ж я вже сам не маленький, маю право приймати рішення!
Михайло рішуче відчинив двері і ввійшов у квартиру, тримаючи за руку молоденьку, худеньку дівчину зі світлими кучерями та величезними очима.
Анна вийшла до них назустріч.
– Привіт мамо! Познайомся, це моя Катя! Ми вирішили жити разом!
— Добрий день… — тихо сказала Катя.
— Добрий день, Катю, рада знайомству! Проходьте!
— Міша, ви з Катею проходите на кухню, я там обід приготувала. Ви сідайте, їжте. А я поки що піду речі зберу. Ви якраз пообідати встигнете, – і мати повернулася, йдучи до кімнати.
– Мамо, ти що? Про що ти? Які речі? Я говорю, що ми з Катею вирішили жити разом!
— Я зрозуміла, синку. І рада за вас із Катею! Рада, що в мене вже такий дорослий та самостійний син! Зрозуміла, що хочете жити разом. Ви дорослі, і я нічого не маю проти! Навпаки, я зараз зберу тобі твої речі, а ви йдете, поїжте поки що.
— Мамо, до чого тут речі? Ти хочеш, щоб ми пішли звідси?
— Ну звісно, синку. Адже ти вже дорослий, якщо ти прийняв таке серйозне рішення, то ти все обдумав. Значить, ти досить серйозно усвідомив, що ти готовий створити сім’ю, взяти на себе відповідальність за цю сім’ю. Отже ти продумав все, як і де ви житимете, як ти зможеш забезпечити свою сім’ю. Я рада, що в мене вже такий дорослий та самостійний син! Я рада за вас із Катюшею!
— Мамо, ми думали жити тут, з тобою…
– Зі мною? Я не думаю, що Катя була б щаслива жити зі свекрухою. Це спочатку все буде добре, вірніше видимість цього «добре», а потім почнуться суперечки та скандали. Ми всі почнемо просто не любити один одного, ви сваритиметеся зі мною, я з вами, ви почнете сваритися між собою і звинувачуватиму мене, а я звинувачуватиму і ображатимуся на вас, Катя зненавидить мене, а через мене і тебе теж. Ви справді цього хочете? Катя, скажіть, вам цього хочеться?
– Ні.
— Ну ось, бачиш, сину. Каті цього не потрібно, мені теж, та й тобі все це теж ні до чого. Дорослі діти не повинні жити з батьками. Вони мають жити своїм життям. Тож якщо вирішили, то тому й бути. Живіть разом!
— Мам, ну а де ми маємо жити? Ти що виженеш нас? До Каті в гурток нас не пустять, її батьки далеко в селі, аж під Саратовом. Ну не квартиру нам знімати? Нам за неї платити нема чим. Та й на що ми будемо жити?
— Ну, якщо ви такі дорослі й самостійні, то, мабуть, продумали все це. Переводься на заочне, йди працюй, щоб було чим платити за квартиру і на що забезпечувати свою родину. Адже ви любите один одного, значить разом зможете подолати всі труднощі. Правильно я говорю, Катю? Ви згодні зі мною?
– Ага. ..
– Ну ось бачиш, як все чудово! Кохання – це найголовніше! Ідіть, їжте, я швидко все зберу і дам вам спочатку грошей. А вже потім, далі, самостійно забезпечуватимете себе.
— Стривай, мамо, не треба нічого збирати… Зараз ми поговоримо з Катею, ти не поспішай з речами…
І син вийшов із Катею. Ганна ледь приховувала хвилювання і тривогу, їй так хотілося повернути їх і залишити в собі, вона ледве стрималася.
Ганна бачила у вікно, як вони стояли біля під’їзду і щось палко обговорювали, як Катя відштовхнула його і побігла геть, а він стояв і дивився їй услід.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.