fbpx
життєві історії
– Ти з глузду з’їхав? Дружину з немовлям на вулицю, а сам тут розважатися будеш? Я тебе хіба таким виховувала? Речі свої зібрав, свою дівчину, яку привів – забрав і пішов геть звідси! – Ірина Станіславівна повернулася до мене: – Ти! Сльози витри, речі розклади. Давай дитину мені. Зараз бабуся тебе по няньчить, ой чиї це такі маленькі пальчики? – почала сюсюкати свекруха з моєю дитиною

Мій чоловік хоче розміняти квартиру своєї матері, в приватизації якої він брав участь. Навіть судом погрожує.

А все тому, що після народження дитини, я так ще і не прийшла в норму. Чоловік почав затримуватися допізна на роботі, допомоги від нього з дитиною не було зовсім. Кожен його прихід додому супроводжувався лайкою і образами:

– Розсілася тут, як корова. Краще б в зал поприбирала.

– Тільки й робиш, що жереш. Я не буду давати тобі гроші на їжу, дивись – хоч трохи схуднеш.

– Я буду спати у вітальні, а то на нашій ліжка ти стільки місця місця займаєш, що для мене там місця немає.

Я вважала, що поправилася я не дуже сильно – всього 10 кілограм треба було скинути. Та й, якщо чесно, я думала, що вони самі пропадуть, з часом, але я планувала влізти в свій 42 розмір назад.

Проблеми з чоловіком почалися відразу після виписки з лікарні. Він критично оглянув мій висить живіт і заявив:

– Я думав, ти повернешся така ж, як раніше. Не попросила разом з дитиною ще й жир прибрати?

Подібні слова доводили мене до сліз, я говорила чоловікові, що від нервів у мене може пропасти молоко, але він, навпаки, радів:

– Сумішшю вигодуємо. А ще від нервів худнуть, так що спасибі мені скажи – для тебе стараюся.

Відразу після лікарні, спортом займатися я не могла – лікар заборонив займатися спортом, сказав почекати місяці півтора хоча б. Я б почекала, а ось чоловік зовсім з котушок злетів.

Моя свекруха, Ірина Станіславівна, завжди була на стороні свого сина. Всю вагітність вона говорила, що дитину я нагуляла, що причепилася до чоловіка тільки заради квартири і все погрожувала виставити мене на вулицю. Ми жили в квартирі матері свекрухи, а сама свекруха в тій, що дали її чоловікові на заводі.

Квартира Ірини Станіславівни була приватизована і на мого чоловіка теж, він тоді був маленький. Від батька чоловік спадщину не отримав – чоловік Ірини Станіславівни все заповів їй.

Свекруха була у нас нечастим гостем і до кожного її приходу я готувалася, як до війни: ідеально вилизана квартира, різні смакоту на столі, чистий охайний чоловік у випрасуваних сорочці.

Але їй завжди було все не те і все не так. У мене склалося враження, що їй просто подобалося мучити мене причіпками. Над жартами Ірини Станіславівни наді мною вона сміялася разом з моїм чоловіком.

Тиждень тому, як грім серед ясного неба – чоловік прийшов додому зі стрункою дівчиною і велів мені збирати речі, забирати піврічну дитини і котитися на всі чотири сторони.

Я була в шоці – він приволік якусь ту дівчину в наш будинок, з валізами і сказав, що буде жити з нею, що жити зі мною він не може, що я викликаю у нього лише огиду.

Я, ковтаючи сльози, почала збиратися. До мами? Там і без мене не продихнути – брат з дружиною і дітьми плюс мама в двокімнатній квартирі. До подругам? Так кому я потрібна з маленьким кричущим дитиною на руках?

– Все, радуйся, буде у тебе нова невістка. Збирається вже. Хочеш приходь, попрощаєшся? – чоловік голосно розмовляв по телефону зі своєю матір’ю. – Вона худнути не хоче, про мене не думає. Я одружився на худенькій, про те, що вона така стане, ми не домовлялися. З новою дівчиною познайомлю. А що дитина? Аліменти з офіційної зарплати. Добре передам. Пака, чекаю.

– Гей, – звернувся до мене чоловік. – Зараз мама прийде. Просила, щоб ти до її приходу не йшла. Мабуть з онуком попрощатися хоче. А може, сама вирішила тебе виставити, вона адже давно про це мріє.

Я пішла вмиватися і зібрала всю свою силу волі в кулак: свекруха не побачить моїх сліз, пообіцяла я собі. Я буду глуха до її глузуванням і сліпа до її торжествуючої усмішці.

Я буду триматися, чого б мені це не коштувало! З ванни я вийшла з байдужим виразом обличчя – нехай роблять, що хочуть, а у мене є син і я буду жити щасливо заради нього, незважаючи ні на що!

Свекруха приїхала хвилин через 30. Вона з порога дала синові ляпас і почала кричати:

– Ти з глузду з’їхав? Дружину з немовлям на вулицю, а сам тут розважатися будеш? Я тебе хіба таким виховувала? Речі свої зібрав, свою дівчину, яку привів – забрав і пішов геть звідси! – Ірина Станіславівна повернулася до мене – Ти! Сльози витри, речі розклади. Давай дитину мені. Зараз бабуся тебе по няньчить, ой чиї це такі маленькі пальчики? – почала сюсюкати свекруха з моєю дитиною.

Чоловік обурено заговорив:

– Ти мене виганяєш? У тебе совість є? І куди я піду?

– А куди дружина піде з дитиною на руках – тебе не цікавило! Не маленький, розберешся! – кричала свекруха.

Чоловік пішов, забравши свою дівчину з собою, пригрозивши матері наостанок, що так цього не залишить.

Ми з мамою чоловіка попили чай, вона пообіцяла, що допоможе, чим зможе.

– Можеш тут жити, скільки вважатиме за потрібне. Не бійся – не вижену. Я звичайно, знала, що мій син – не подарунок. Але що у нього немає совісті – була не в курсі. Все, не реви. На завтра слюсаря викличу, щоб замки поміняв, на всякий випадок. Все я пішла.

А вчора Ірина Станіславівна розповіла, коли приходила, що її син зібрався розмінювати її квартиру.

– Так і заявив – третина моя, давай ділити. По-хорошому не продаси квартиру – в суд піду, змушу мені мою частку виплатити,- гірко зітхнула свекруха. – Де я його упустила?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page