fbpx
життєві історії
– Ти ж сам розумієш, вона в тебе неймовірна красуня, а ти…, тільки без образ: клаповухий програміст. –  Ми кохаємо одне одного, – відповів я, хоча чи не вперше реально задумався над цими словами. – А я що? Я ж нічого не кажу, просто ці жінки, сам знаєш, які вони тепер, – зітхнув Олег

З Інгою ми одружились доволі рано, будучи ще на першому курсі.

Я справді був закоханий у свою дружину по самі вуха і досі не можу зрозуміти, що вона в мені знайшла. Моя Інга красуня і розумниця, вже закінчує дисертацію, а коли йде вулицею, то рідко який чолов’яга не проведе її поглядом. А я… я звичайний клаповухий програміст. Та головне, що ми разом, вже шість років. Як на мене, то час уже й про спадкоємців подумати, тим паче, що про синочка я мрію вже давно. Але Інга підійшла до цієї справи цілком раціонально.

– Я теж мрію про діточок, але я зате, щоб дати нашим батькам відпочити від нас. Погодься, вони нам багато допомагали, поки ми вчилися, тож на своїх дітей маємо заробити самі.

І хоча ми обоє працюємо й отримуємо немалу зарплатню, якщо розділити її на трьох, то й справді виглядає на те, що без допомоги батьків було б важко. Тож я мусив визнати, що Інга права, перш ніж народжувати дітей, треба подбати прискладати грошенят.

Я навіть почав підшукувати роботу, на якій більше платять.

За декілька місяців до цієї нашої розмови Олег – мій приятель і співробітник – запросив мене бути хрещеним батьком для свого малюка. Звісно ж, я погодився і тепер часто забігав до похресника, тим паче, що жили мої куми через дорогу від нашого офісу.

Якось кума попросила мене посидіти з Микиткою, бо Олег пошкодив руку, а їй терміново потрібно було провідати батьків.

– Я знаю, що ти впораєшся, – підбадьорювала вона мене. – Я ж бачу, як ти з ним бавишся. Скажу тобі щиро, з тебе вийде чудовий тато. Інколи ти краще ладнаєш з малим, аніж мій Олег. Час вам з Інгою про своїх малюків подумати.

– Ще не доробилися, – пожартував я.

Але ввечері, коли Микита вже мирно сопів і бачив десятий сон, а ми з Олегом чаювали на кухні, друг несподівано спитав мене:

– Слухай, ти ніколи не думав про те, що твоя Інга не хоче дітей, бо когось має?

– Що? – ошелешено перепитав я. – не може такого бути.

– Ти сам знаєш, вона в тебе така красуня, а ти…, тільки без образ, ти давно дивився на себе у дзеркало?

– Ми кохаємо одне одного, – відповів я, хоча чи не вперше я реально задумався над цими словами.

– А я що? Я ж нічого не кажу, просто ці жінки, сам знаєш, які вони тепер, – зітхнув Олег. – Ти не ображайся, але я переконаний, якщо жінка по-справжньому кохає якогось чоловіка, то хоче дитину від нього. А інакше для чого це все? – сказав той.

Проводжаючи мене до дверей, Олег раптом запропонував:

– Хочеш спокійно жити і знати, що Інга тебе кохає, влаштуй їй перевірку.

– Я своїй дружині довіряю і стежити за нею не маю наміру.

– Я ж не кажу стежити. Я так свою перевіряв. Написав записку, мовляв, набридло, знайшов собі коханку, прощавай, а сам заховався і дивився, що з того буде. Моя як розревілась, а тут я з квітами… Прочуханки, щоправда, дістав, але саме тієї ночі сталося чудо – ми завагітніли!

– Тану тебе, – відштовхнув я кума і вийшов на вулицю.

Але що ближче підходив до будинку, то більше мені подобалась ідея Олега

Додому я вже йшов швидшим ходом. На наш сьомий поверх вилетів, наче за мною гнались усі собаки міста. Інги вдома ще не було.

“Ага, бачиш? Ти за поріг – і вона з дому!” – почав я прокручувати в голові.

Я миттю знайшов ручку, аркуш паперу. І сів писати записку. Написати, що в мене є інша, не вистачило духу: надто абсурдно це виглядало. Тож руками, які добряче трусились від нервів, я написав: “Інга! Я сьогодні одразу після роботи поїду на декілька днів до батьків, не чекай, не телефонуй, не шукай. Мушу серйозно подумати про те, як нам жити далі. Виглядає, що наші сімейні стосунки дали тріщину. Не знаю, чи й справді ми потрібні одне одному і чи не краще нам розбігтися різними дорогами”.

Зібрав у рюкзак деякі необхідні мені речі. Навмисно залишив шафу відчиненою, щоб Інга одразу помітила, що бракує мого одягу. Роздивився по кімнаті, де б краще сховатися, вирішив – за шторою (штори в нашій спальні щільні та довгі), не повірите, як останній дурень, навіть прорізав маленьку дірочку, щоб ліпше бачити  очі Інги. Якби ж то я знав, що проливати сльози доведеться мені, а не їй. Чекав на дружину я доволі довго, вже й стемніло, а її все не було.

В цей час я не довіряв дружині чи не вперше за шість років. Нарешті відкрилися дері. Я застиг на своєму місці.

Інга зайшла до кімнати, здивовано роззирнулась. Зачинила дверцята шафи і нарешті побачила записку.

Мені важко писати про те, що було потім, але, як то кажуть, із пісні слів не викинеш. Дружина прочитала записку, взяла ручку і щось дописала на тому ж аркуші. Потім почала… тихенько наспівувати пісеньку про кохання та чепуритись.

Підфарбувала помадою губи, вдягла нову сукню, витягла телефон. За мить я почув, як вона розмовляє з кимось:

– Привіт, любий! Ти знаєш, мій кудись повіявся, схоже, що з розлученням проблем не буде. Приїжджай, підемо святкувати цю радісну подію.

Схопила сумочку і пішла геть, навіть не вимкнувши світла. Якби я не стояв біля стіни, то, певне, просто впав би на підлогу, а так сповз. Декілька хвилин сидів, ні про що не думаючи і не рухаючись. Просто плакав. Плакав, як малюк. У голові крутилось: “Проблем з розлученням не буде”.

Що ж, зрештою подумав я, єдина втіха те, що все ж виглядатиме, буцімто перший крок зробив я, тож принаймні рогоносцем мене не називатимуть. Я підвівся, підійшов до столу, де лежала та злощасна записка. Побачив гарний Інгин почерк поряд зі своїми карлючками. Спершу ніяк не міг прочитати, що вона написала: все пливло перед очима. Минула, мабуть, хвилина, поки я нарешті побачив, що там написано, а тоді, певно, ще п’ять, доки усвідомив, що саме.

“З-за штори виглядають твої шкарпетки, до речі, на правій – дірка. І ти так ходив у гості? Ганьба. Я в крамницю по хліб. Сподіваюсь, тобі пройде до мого приходу. Цьомаю. Твоя кохана”.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото – freepik

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook