Людина я не сказати, щоб багата, але на життя цілком вистачає. Тяжкою працею я відкривав своє кафе і тепер, можна сказати, чогось досяг. Кафе моє прибуток приносить непогану, тьху-тьху, аби не наврочити, але й роботи там навалом.

Якось зателефонував мені старий друг Сашко. Ми з ним з першого класу товаришували, були дуже близькі. У темні часи, коли в мене ще не було жодного гроша за душею, він найбільше підтримував мене в моїх починаннях. Пам’ятаю, як мене на роботі кинули і залишили без зарплати. У Сашка з грошима трохи краще було, то він приїхав майже відразу, дав мені грошей на продукти зі словами:

– Яке поверну, ти чого? Ми ж, як брати з тобою.

Потім, коли я вирішив відкрити свій заклад, він найбільше мені допомагав: через знайомих і зв’язки допомагав з оформленням документів і навіть кредит величезний для мене взяв.

Ще я маю сестру старшу, рідну, Оксану. Вона в 19 років вийшла заміжза якогось невдаху і пішла з сім’ї, залишивши стару матір одну. Доводилося мені в 13 років почати підробляти, бо утримувати нас не було кому.

Від сестрички моєї не було ні слуху ні духу, хіба що я чув від родичів про те, що Оксана народила одну дитину, а потім і іншу слідом. Добре мені! Так вона навіть мамі своїй жодного разу не зателефонувала за три роки! Образилася на те, що мама була трохи не у захваті від того, що вона в такому юному віці заміж виходить і від її вибору.

А ось і сама, власне, історія.

Написав мені недавно Сашко і попросив позичити 100 тисяч гривень на кілька місяців. У нього машина зламалася, а вона була його єдиним джерелом доходу, плюс сім’я була теж. Я, не роздумуючи, зібрав свої заощадження, спустошив касу кафе. Зібралося 90 тисяч. Ще 10 тисяч я пообіцяв дати йому за кілька днів від виручки.

Наступного дня у мене задзвонив телефон. Я здивувався, адже дзвонила моя «дорога» сестричка. Після шаблонних “як діти? як життя? що робиш?” – одразу до справи. Просила вона у мене 10 тисяч на подарунок на весілля подруги.

Я як почув, мало не впав зі стільця. Далі відбулася така розмова:

Я: Навіщо тобі подарунок за 10 тисяч?

Оксана: Там гості будуть, захід великий.

Я: І що? Чи там вхід від десяти тисяч?

Сестра: Чи ти не розумієш? Кажу ж, гості будуть! – вона гаркнула в трубку, а я справді не міг зрозуміти, у чому справа.

Я: Ну і? Можете подешевше щось подарувати. Все одно таких грошей нема у мене зараз.

Сестра: Яке подешевше? Ти ким мене виставити хочеш? Це моя найкраща подруга! – Оксана вже кричала в трубку.

Я: Все одно грошей у мене немає.

Сестра: У тебе ж своє кафе! Ось на сторінці твоєї дружини фотки з ресторанів дорогих є!

Я: Усі гроші другу позичив. Немає, – мене самого починало втомлювати це все.

Сестра: Ну, так забери! Мені треба, розумієш!

Я: Не буду нічого забирати. Грошей немає. Усе.

Сестра видала таке:

– То ти боїшся? Ну так давай я чоловіка покличу, він миттю змусить тобі його гроші віддати!

Тут я зовсім втратив нитку розмови. Не пам’ятаю, що я наговорив їй тоді, але в почув півсотні нових епітетів. Дорога сестричка сказала мені, що я зовсім втратив береги і забув своє коріння.

Чи зачепили мене її слова? Ні краплі.

Сашко допомагав мені протягом усього мого життя, коли Оксані було байдуже на мене рівно до того моменту, як їй знадобилися від мене гроші.

Розставляйте пріоритети правильно. Цінуйте справжніх людей, навіть якщо вони не рідні.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com