fbpx

Тимурчик раз у раз здригався від хлопающих дверей. Він з такою любов’ю і вірою чекав, що з них вийде мама з татом, які візьмуть його за руку і відвезуть додому, та цього не сталося. – Тимуре, тітка Оля завезе тебе в дитячий будинок, – він ще постарався вирватись з рук і кинутись в обійми матері, але її скляні очі, без слів все це повторили. – У нас буде своя дитинка. Ти нам чужий!

Тимурчик раз у раз здригався від хлопающих дверей. Він з такою любов’ю і вірою чекав, що з них вийде мама з татом, які візьмуть його за руку і відвезуть додому, та цього не сталося. – Тимуре, тітка Оля завезе тебе в дитячий будинок, – він ще постарався вирватись з рук і кинутись в обійми матері, але її скляні очі, без слів все це повторили. – У нас буде своя дитинка. Ти нам чужий!

***

В той день малюк сидів на лаві біля дверей, за якими йшов суд. Там, буквально за стіною від нього відмовлялися батьки, адже у них скоро наpoдиться своя, така омріяна дитина, для чого тепер їм усиновлений Тимур.

Хлопчик на ім’я Тимур народився в неблагополучній сім’ї. Мати, яка “підсіла” на “порошки”, звичайно ні про якy дитину і не думала, тому відразу ж після народження дитини кинула його там напризволяще. Однак через пів року хлопчикові несказанно повезло, тому що його всиновила нова сім’я.

Тимур, звичайно ж, навіть не здогадувався про своє усиновлення, адже розум дитини відразу ж стер погані спогади, для того щоб не пошкодити ще не сформовану дитячу психіку. Його ж нова мама, Олена, була хорошою жінкою. Вона всіма силами намагалася оточити Тимура теплом і турботою, в той час як її чоловік, Андрій, спочатку був проти усиновлення. Йому неприємна сама думка про те, що можна по-справжньому полюбити чужу дитину. Однак своєю обзавестися їм не вдавалося, через що Олена і вмовила взяти чоловіка малюка з дитбудинку.

Три з половиною роки вони жили спокійним і розміреним життям. Але одного разу мама Олена з яскравою і лагідною усмішкою повідомила маленькому Тимурчику про те, що через дев’ять місяців на світ з’явиться його братик або сестричка. Хлопчик, звичайно ж, був радий такій хорошій новини, однак, його радість виявилася недовгою. День у день Тимура став помічати, що батьки все більше віддаляються від нього.

Мама, що постійно знаходилася в приємних турботах, перестала помічати його, а батько, який і до цього не приділяв особливо багато уваги Тимуру, все частіше став відмахуватися від дитини, кидаючи на нього роздратовані погляди.

Андрій був неймовірно щасливий тому факту, що його улюблена дружина Олена все ж змогла завагітніти, навіть незважаючи на невтішні діагнози лікарів. Але, на жаль, батько й мати абсолютно не розуміли одну важливу деталь: божа благодать у вигляді своєї дитинки була дарована їм лише через Тимурчика.

Сам же Тимур не розумів батьків. До малюка не доходила причина того, чому ж вони раптово охололи до нього. Хлопчикові хотілося, щоб до нього ставилися так само, як було раніше. Але, як ніби всупереч бажанням ще зовсім дитячої невинної душі, ставлення до нього з кожним днем ​​лише погіршувалося.

Все стало зовсім погано, коли Андрій почав наполягати на тому, що Тимура необхідно повернути назад в дитячий будинок. Олена спочатку просто мовчала, відводячи погляд від чоловіка, який до цього з люттю в очах доводив, що їм потрібно віддати цю дитину. Однак, одного разу глянувши на сумного Тимура, вона зрозуміла, що не може і далі любити його. Саме тоді було прийнято рішення і батьки змогли подати в суд про відмову від опіки.

В той день малюк сидів на стільці біля дверей, за якими йшов суд. Там, буквально за стіною від нього відмовлялися батьки. І Тимурові було лячно. Він не знав, чому його привели сюди, і співчутливі погляди, що сипалися на хлопчика, лише сильніше лякали його. З великих очей текли сльози, і Тимур намагався утерти їх маленькими кулачками, постійно здригаючись від дверей, які раз у раз то відкривались, то закривались.

Він з нетерпінням чекав повернення батьків, щоб кинутися в теплі обійми їх рук, але коли ті вийшли, вони навіть не глянули на малюка, що плаче. Замість того щоб підійти і заспокоїти дитину, мама привела до нього якусь тітку і коротко сказала йому про те, що він поїде з нею.

Олена відразу попрямувала до виходу з суду слідом за чоловіком, в той час як Тимур, зрозумівши, що його батьки йдуть, кинувся за нею слідом. Однак тітка зуміла схопити плачущого хлопчика за зап’ястя. Саме з нею він приїхав в дитячий будинок. Малюк відразу ж забився в кут, де і плакав безліч днів безперервно. Лише добра вихователька приходила позалицятися до нього, постійно нарікаючи про те, як не справедливий до нього Боженька.

Але вона даремно сумнівалася Господній справедливості. Ніхто з дитбудинку цього не знав, але після того як батьки віддали Тимура, Олена пішла з життя при народженні дитинки, а Андрій, який втратив в одну мить все, скотився… став заглядати в чарку.

Самого ж Тимура через деякий час встановила сім’я багатодітного православного священика. І в цій сім’ї він нарешті зміг знайти справжнє щастя, відчувши щирою турботу і любов ближніх.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page