Одного разу бабуся сказала “досить”, купила тест і сказала, щоб я робила це в її присутності
Я не відразу зрозуміла, що вагітна. Я почувалася чудово, єдине, що мене хвилювало – затримка. Нарешті я пішла в аптеку і купила тест, який показав дві полосочки… Я чула, що іноді вони можуть помилятися, тому повернулася за ще одним. Про всяк випадок я також записалася на прийом до лікаря. Побачивши на моніторі цей комочок, я не сумнівалася, що стану мамою менш ніж за вісім місяців!
Тисячі думок бушували в моїй свідомості: як я впораюся з цим, як повідомити рідних, а як щодо школи?
Я довго приховувала свій дивовижний стан. Я старалась одягати широкі кофтинки. У школі я намагалася не бути в центрі уваги. На перервах сиділа за партою, замість того, щоб ходити туди-сюди. Я дуже хвилювалась за батьків. Я не знала, на що розраховувати. Тому довго не наважувалась про все розповісти.
Одного разу бабуся сказала “досить”, купила тест і сказала, щоб я робила це в її присутності.
Я дуже злякалася її реакції, але вона обійняла мене і сказала йти в свою кімнату. Наступного дня батьки дізнались про все. Тато одразу ж запитав мене, хто батько, та я лише заплакала. Вони все зрозуміли, і більше ця тема не піднімалася. Вони були вражені, розчаровані та злі – одночасно.
Мама заплакала, тато пішов. Я знала, що їм потрібен час, щоб адаптуватися до абсолютно нової ситуації. Мати досить швидко прийшла до себе. Через кілька днів після всього вона навіть сходила зі мною до лікаря, де ми дізнались, що у мене буде синочок і він чудово розвивається.
Коли я була на сьомому місяці, мої батьки повідомили про це в школі. Труднощів не було, навпаки: нам допомогли.
З того моменту, коли я дізналася, що вагітна, я почала жити в школі-вдома, вдома-в школі. Я знала, що повинна отримувати хороші оцінки.
Також я вступила до школи з підготовки до пологів і готувалася до нової ролі: купувати речі для дитини, читати, як поводитися з новонародженим.
Тато зробив мені сюрприз. Він доставив мене до лікарні та познайомив з лікарями та акушерками. Я була дуже вдячний йому за це, бо завдяки цьому я знала, що у цей важливий для мене день я опинюсь у руках професіоналів.
Все почалось 6 червня. Весь час мама була зі мною. Весь процес тривав понад 14 годин. І о 22.25 я почула крик своєї… ДОЧКИ, а не сина.
Мама була щаслива, а я не могла стримати сліз. Моя крихітка… Я дуже вдячна лікарям та акушерам. Я не почула поганого слова, жодних коментарів щодо свого віку.
Вони піклувались про мене, змушували почувати себе в безпеці. Наступного дня вся моя сім’я прийшла до нас з донечкою. Мої родичі фотографували, знімали на відео дівчинку. Той факт, що вони були зі мною на той момент, для мене важливий, я цього ніколи не забуду. Разом ми обрали ім’я для моєї маленької дівчинки. Вирішальним був голос мого тата, який обрав ім’я Марічка.
Сьогодні нашій Марічці 11 місяців. Це здорова, жвава і мудра дитина. Я бачу радість своїх рідних, я відчуваю, що вони раді цьому сюрпризу. Мені зараз 17. Я виховую доньку сама. Я насолоджуюсь кожним днем, проведеним зі своїм маленьким щастям. Не знаю, чи могла би я впоратися без підтримки батьків та найближчої родини. Я зрозуміла, що можу завжди на них розраховувати!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
