Ми тоді з Вадимом ще не були одружені, але я цю історію дуже добре знаю. Чоловік мені її якось розповів і попросив до неї більше не повертатися, бо йому дуже неприємно це все.

Всього у мого Вадима троє похресників, один з них – Роман. Вадим дуже дружив з його татом, своїм студентським другом Ігорем. Потім Ігор одружився першим, у них народилася дитина і він покликав Вадима в куми.

Вадим розповідав, що дуже любив малого Ромчика. Чоловік тоді заробляв мало, але дарував хлопчику на свята подарунки, які коштували більш ніж половина його зарплати.

Якось Ігор з дружиною Ольгою запросили Вадима до себе в гості на кілька днів, якраз це був день народження Романа, йму три роки виповнилося. Вадим купив хлопчику подарунок – іграшкову залізницю, костюмчик, та ще й батькам конверт приготував і поїхав в сусідній обласний центр, де  живе родина Ігоря.

Святкували з розмахом, а на третій день ввечері Вадим мав їхати потягом назад у своє місто. Вдень компанія ще святкувала, а ввечері веселенький ігор провів такого ж веселенького Вадима на вокзал і повернувся додому.

Поки Вадим чекав потяга – задрімав. А коли прокинувся, при ньому не було ні грошей, ні телефону. Нічого нікому він говорити не став, добрався тоді додому завдяки добрим людям.

А наступного дня Вадиму на роботу (адже особистий телефон він втратив) подзвонила Ольга, дружина Ігоря, і запитала, коли він віддасть їм 5000 тисяч гривень, які позичив у них.

Вадим вперше про це чув, він клянеться і присягається, що ніяких грошей у кума не позичав, адже у нього були свої, на які він розраховував доїхати додому й дожити до наступної зарплати. Трубку тоді взяв Ігор і повторив слова своєї дружини.

Вадим ще кілька разів намагався їм пояснити, що ніяких грошей у них не позичав, але все було марно. Вони щодня надзвонювали йому на робочий телефон, не давали спокою, говорили, що звернуться до правоохоронців.

Тоді Вадим не витримав. Він позичив у батька 5000 гривень і повернув куму на картку. А потім подзвонив Ігорю й сказав “Прощайте, кума у вас більше нема.” І відтоді Вадим викреслив Ігоря і всю його родину зі  свого життя. Я їх навіть не знаю.

І ось минуло сім років, ми з Вадимом 6 років як одружені, виховуємо донечку. Все у нас добре, звичайно родина.

Але тиждень тому саме мені (не знаю, де вона й номер взяла) подзвонила кума мого чоловіка, попросила, щоб він спілкувався з похресником, який втратив недавно рідного батька. Після повномасштабного Ігор пішов захищати Україну і віддав на полі бою своє життя.

Але ж у них та історія 7 років тому сталася, як я вже розповіла, і мій чоловік чути про тих кумів нічого не хоче, і про хлопчика також. Сказав, їх для мене не існує і свого рішення він не змінить.

Я Вадима розумію, але, можливо, в цій ситуації, що склалася, я б змінила рішення на місці мого чоловіка, адже той хлопчик, Роман, ні в чому не винен, а тепер ще й без тата залишився. Можливо, варто спробувати переконати чоловіка? Як гадаєте, що мені робити?

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.