Тиждень тому я дізналася, що подруга робила новосілля. Мене на це свято не запросила, ба більше – не знайшлось там місця і для рідної мами Зоряни. Виявляється, запрошена була одна еліта. При зустрічі за тиждень я нічого не говорила, хоча образа була велика. Але коли подруга почала пропонувати мені роботу біля свого свого будинку – я не стрималася. Я “дід”, але ґоноровий. Її насмішка досі бринить в голові!
Правду кажуть люди, нема як з діда пана. З Зоряною ми товаришували з самого малечку, разом і в школу ходили, вже коли подорослішали і на дискотеки бігали, виросли ми в селі, тому дитинство і юність в нас цікаво минало, є що згадати.
Навіть коли Зоряна виходила заміж, я була в неї дружкою, та вже після весілля наші зустрічі ставали все рідшими, адже я залишилась жити у селі, а Зоряна пішла жити до чоловіка в місто.
Про те, як складається життя у Зоряни я дізнавалась більше від її мами. Так минали роки, я створила сім’ю, виховую донечку.
Іноді так буває, що не вистарчає мені моєї подруги. Аж тут я дізналась від Зоряниної мами, що вони з чоловіком недалеко від мене купили план і хочуть збудувати свій будинок. Але я вже зраділа, що подруга буде жити ближче і нам знову буде так весело, як колись, пліткувати.
Будівництво ішло швидко, чоловік моєї подруги крутий бізнесмен, має свою будівельну фірму, то як то кажуть, будинок вийшов – очей не відірвати.
Вже коли майстри робили ремонти в середині будинку, то я хотіла бути корисною для подруги, то щось смачненьке спечу і принесу, а то нароблю канапок майстрам на перекус. Хлопці хвалили мене перед подругою, говорили, таких друзів потрібно берегти.
Бруківка на подвір’ї, дизайнери висаджували клумби з квітами, ну а брама, то взагалі краса, словами годі описати.
І ось я дізналась, що недавно Зоряна робила новосілля, та мене не покликала, та що там казати мене, вона й маму свою не запросила, сказала, що одна еліта буде запрошена, родина і друзі її чоловіка.
Так виходить, що ми не підходимо під цей критерій, а Зоряна вже така панянка велика.
Та десь вже за тиждень ми зустрілись з Зоряною. Я, звісно, не згадувала за новосілля, та образа засіла в мені. Вона така була щаслива, розповідала мені та ще й сказала, що шукає людину, яка би доглядала за її квітниками, підкошувала газон. Та так з насмішкою запитала, чи не хочу я підзаробити. Я, звісно, відмовила, занадто вже принизливо це було для мене.
Тепер не знаю, хто ця жінка для мене? І чи можна її ще подругою називати? Тай взагалі закрадається думка, що я людина не її, як то кажуть, кола, і давно вона мене вже за подругу не вважає.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua