Тиждень тому я вкотре поїхала до дочки з зятем в столицю. Так, мені також незвично як на даний час живе молодь. Але ви знаєте, я Наталі навіть позаздрила. Але моя сваха іншої думки про їх “ліниве життя”.

– Жінка себе повинна присвятити чоловіку, дому і дітям. Це її покликання. Ось, я вам наочний приклад. Заміж як вийшла, так біля чоловіка, а потім дітей і крутилася. Мій син добре заробляє і в змозі вашу дочку, свахо, забезпечити.

Я трішки знаю “історію життя” своєї свахи, тому відповідь їй з мене вискочила сама собою.

– Свахо, та ви ж самі казали, що сім класів закінчили. Ви ж ніякої освіти не здобули, то з якого б це дива вам ще й чоловіку і дітям не догоджати. Це, ймовірно, і є ваше покликання. А моя Наталочка має дві вищі освіти, вона працює і заробляє на рівні з вашим сином, моїм зятем. За два роки вони змогли придбати в Києві квартиру. А щодо дітей, то нічого, молоді, ще наняньчаться.

Сваха сиділа за столом і після моїх слів зашарілася.

– Може й так, свахо, а,… може й ні, – невпевнено апелювала вона.

Я не є сильно вчена, в мене немає закінченого інституту, але професію повара-кондитера я здобула, чим зараз і заробляю на життя, бо печу і продаю людям тортики.

Ми живемо в селі, і хоч великого господарства не маємо, але біля свого дому завжди робота знайдеться, навіть той сніг взимку розчистити.

Чоловік в мене не з тих, хто спішить заробити для сім’ї статки. Працює, але я собі не можу дозволити сидіти дома без діла, бо гроші розлітаються, як вітер.

Ось і виходить, що я і працюю і в хаті все на мені і приготування, а чоловік любить все не просто смачне, а й свіженьке, і чистоту наводжу.

Також в нас ще є молодший син, який живе з нами. Мирон ніби й самостійний і окрім навчання вже підробляє, але все одно, як дитя, бо без маминої допомоги ну ніяк.

Але ви знаєте, якби мені хтось сказав, що я можу сісти і нічого не робити, я б сіла.

Саме тому я свою дочку розумію. Але моя Наталя розумничка і дома не сидить. В неї дві вищі освіти. Вони обоє з Ярославом працюють програмістами. В Києві живуть в своїй квартирі. І так, моя дочка не готує і не прибирає. Вони викликають клінінг і два рази в тиждень до них приходить жіночка, яка їм готує домашні страви.

Але якщо я за дітей тільки рада, то моя сваха, яка, як я вже писала, має закінчено сім класів, геть не такої думки. Вона каже, що Наталя ледача, бо сама того борщу зварити не може чоловіку.

Але Наталя заробляє гроші і в змозі з чоловіком все інше оплатити.

Дивно мені з неї, бо мала б радіти, які діти розумнички. Не кожен в наш час в 27 років собі на квартиру заробить. Тепер вона витикає, бо чому дітей ще нема.

– Свахо, та ще молоді! Ще з тими підгузками навозяться.

Але сваха ніби з іншого світу.

Мені шкода дочку, бо сваха живе за Києвом і в них частіший гість ніж я.

– Як вам так не подобається, шо ваш син їсть борщ, що чужа людина готує, то приїжджайте самі та й варіть.

– Ще я свій час не марнувала, – відповіла сваха.

– Ось і я про це. Наталя також свій час марнувати не хоче.

Як мені пояснити свасі, щоб не пхалася до дітей, бо молодь зараз геть інакше живе, ніж ми колись?

Автор – Карамелька

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!