П’ятниця. Заклопотаний народ ходить туди-сюди. Всі кудись поспішають, у людей свої турботи і плани на вихідні. Біля входу в метро стояла молода жінка і просила милостиню. Вона відчуженим поглядом проводжає перехожих і здається, нікого не помічає навколо себе. Життя проходить повз неї…
Їй рідко хто подає, в основному, сварять… «Не соромно тобі? Молода, здорова! На завод йди працюй!» – розмахував палицею і обурювався старий. «Зовсім знахабніли! Працювати не хочуть, виманюють у чесних людей останні копійки!» – підтримала розмову дама в капелюсі.
Ані було байдуже. Вона вже давно звикла, що неї кричуть і женуть звідусіль. Їй хотілося закрити очі і опинитися в придуманому їй місті. В якому дуже тепло, а люди все посміхаються один одному і ніколи не кричать.
У сторонці стояв хлопець, мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Сьогодні у Кирила був дуже важливий день. Він чекав свою наречену і хотів зробити їй пропозицію. Молода людина, купив каблучку з діамантами, букет червоних троянд. Він дуже нервував і підбирав якісь правильні слова.
Нарешті підійшла його кохана. Хлопець почервонів, щось прошепотів НЕ розбірливо і простягнув дівчині каблучку.
– Ні. Я не готова… Та й взагалі, не про такого чоловіка як ти мрію! Пробач… – сказала недбало і розвернувшись, зникла в загальній масі людей.
Кирило підняв голову і зустрівся поглядом з тою дівчиною. Вона з цікавістю дивилася на нього, спостерігаючи за тим, що відбувається.
«Який пронизливий погляд у неї!» – подумав хлопець. «Аж мурашки по шкірі пробігли». Постоявши ще кілька хвилин, Кирило вирушив у бік метро. На душі у нього була пустота. Зупинившись біля жебраки, хлопець простягнув їй каблучку і квіти.
– Візьми, не викидати ж… Можеш продаш його, а гроші проп’єш…
Жінка пильно дивилася на нього. Тільки вона могла зрозуміти, що в цей момент творилося у нього на душі.
– Дякую, але я не п’ю! – промовила вона дзвінким голосом, який зовсім не підходив до її образу.
– Все одно візьми! – тихо вимовив хлопець і побіг в перехід.
На наступний день, Кирило вийшов з метро і попрямував в сторону свого офісу. Він переживав глибоку депресію через розрив відносин з коханою людиною.
– Привіт! – почув за спиною дзвінкий голос.
– Ти? – чомусь посміхнувся хлопець.
– Бачиш, я не продала твій подарунок! – похвалилася дівчина і показала колечко на тоненькому брудному пальці.
– Але чому? – здивувався Кирило. – Хіба ти не потребуєш в грошах?
– Не дуже потребую. Просто… Є речі, які не продаються. Наприклад, подарунки… – серйозно відповіла дівчина. – Ти не переймайся так, через ту фіфу. Просто це не твоє…
– Слухай, а ти п’єш каву? – пожвавішав Кирило.
– Так. Але тільки з молоком.
– Звичайно, з молоком! – засміявся хлопець. Хлопця стала веселити така ситуація. Не кожен день зустрінеш таку дівчину в діамантах, яка не хоче їх продати і п’є тільки каву з молоком.
– Підемо в кав’ярню. Там тепло і булочки свіжі продають.
– Мене не пустять в кав’ярню… – сумно промовила жінка.
– Не бійся, зі мною пустять! Підемо! – Кирило взяв її за руку і потягнув у бік кафе.
Анна надпила ковток гарячої кави з корицею і посміхнулася від насолоди. Вона вже встигла забути смак і аромат напою, що бадьорить. Кирило мовчки спостерігав за нею, він розумів, що через брудну курточку дівчини, ховається благородна, інтелігентна людина.
– Аню, можна задати тобі не скромний питання? – обережно запитав Кирило.
– Хочеш запитати, як я докотилася до такого життя? Дуже просто! Ось через таку ж нерозділене кохання, як і у тебе… Дурна була свого часу… Тепер уже пізно, що небудь міняти.
– В сенсі? Змінити своє життя ніколи не пізно! Розкажи мені все, не тримай в собі.
– Гаразд. Може, для тебе це послужить уроком!
Жінка подивилася кудись у далечінь і занурилася у спогади про своє минуле.
– У 17 років я шалено закохалася в молодого хлопця. Влад дуже красиво залицявся до мене. Справа йшла до весілля. Все було чудово, поки до мене не заявилася його дружина з трьома дітьми. Як виявилося, чоловік був одружений, а до мене їздив, щоб відпочити від своєї гучної, великої родини…
– І така дрібниця виявився непоправною трагедією?
– Для мене так, я виявилася занадто слабохарактерною. Від довгих страждань у мене сталося помутніння розуму. Одного разу я вийшла з квартири, сіла в електричку і поїхала з рідного міста.
Що було далі, Анна пам’ятає смутно. Вона якийсь час перебувала в лікарні, потім була психіатрична клініка. Пам’ять до неї повернулася, але частково. Вона пам’ятала тільки радісні моменти свого життя і остання розмова з коханою людиною…
– Так… Вражає… Пробач, але я навіть не знаю, що тобі сказати. Якщо в двох словах, то ти просто дурненька! Занапастити своє життя через якогось чоловіка… Ти не думала, щось поміняти в своїй долі? Адже ти зовсім молода ще. Що так і будеш милостиню клянчити до старості?
– Це непросто, дуже складно повернутися в соціум. На даний момент у мене немає навіть паспорта. На мене оточують дивляться як на сміття. Ти знаєш, хочеться, щоб прилетів добрий чарівник і повернув мене в минуле. Я б більше не робила б таких дурних помилок, – сумно промовила Інга.
Випивши каву з ароматними, теплими булочками, дівчина зібралася йти.
– Ще раз дякую за частування. Мені пора, потрібно працювати… – вимовила Аня. – Так, зовсім забула. Ти забери своє колечко. Воно занадто дороге для мого становища.
– Ні. Не знімай! Я подарунки не беру назад. Ти можеш зняти його і просто зберігати, як талісман наприклад, – посміхнувся Кирило.
Аня пішла, а хлопець так і залишився сидіти зі своїми думками. Він довго переосмислював цінності свого життя. Думав про свою колишню наречену. Вона не знала, що у Кирила є своя фірма, гроші. Хлопець спеціально приховував це від своєї коханої, хотів перевірити щирість почуттів. Ось і перевірив…
Весь день, образ Ані не покидав його. В її погляді, було скільки болю і відчаю. Очі цієї дівчини манили до себе і заворожували. Так дивляться люди, які багато пережили в цьому житті і їм більше нічого втрачати.
На вулиці вже було темно. Аня стояла на своєму звичному місці. Той же відчужений погляд, в очах жебрачки не було ніяких емоцій, одне байдужість до всього.
– Добрий вечір! – посміхнувся Кирило.
– Це знову ти? Додому їдеш з роботи? – із заздрістю запитала Аня.
– Ні, у мене є ще одна справа. Дріб’язкова, але в той же час дуже важливе, – посміхнувся Кирило.
– Що за справу?
– Хочу стати на час добрим чарівником. Допоможеш?
– В якому сенсі? – не зрозуміла дівчина.
– В прямому. Для початку, приведемо тебе в порядок, а завтра займемося паспортом. Поїхали?
Аня розгубилася від несподіваного пропозицію. Але потім зрозуміла, що другий раз, чарівник може не з’явитися в її житті.
– Поїхали! – посміхнулася вона.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!